Відокремленим уточнювальним членом ускладнено речення пропущені розділові знаки А) є якась інерція в кожному кроці у кожній гадці Б) сьогодні тут на зупинці батальйону одержав нарешті погту за кілька днів В) їй сняться хмари липневі грози чиясь душа прозора при свічі Г) Орачу мій господарю великі гостило в тебе сонце за столом Д) у всьому свій час світанку й дню труду любові мрії квітка зерну що в прорості вогню дає колоссю міць налиту

З кожним днем все холоднішає і холоднішає, жовтіє листячко і не кваплячись опадає, ніби його хтось приклеїв до дерева. Не люблю осінь, бо вона завжди свідчить, що треба вчитися, ходити до школи і робити уроки. Не варто свідчити, що ця пора року зовсім мені не подобається.Ні, в цей час дуже багато позитивних моментів, наприклад, осінню моє день народження. Осінь - незвичайна пора, скільки вона дарує подарунків для нас, дуже багато, а які ж вони смачні!Очі розбігаються від багатства кольорів осені: і червоний, і жовтий, помаранчевий, коричневий. Ідеш вулицею і милуєшся красою і так любо-любо стає у душі. Прийшла осінь! Моя улюблена пора року!

Микола Вороний — талановитий поет і критик, історик і перекладач. Та працювати на повну силу він не міг через переслідування, звинувачення в контрреволюційній діяльності, арешти. А вся провина полягала в тому, що поет дуже любив свій край, український народ, уболівав за Його долю.Цікавився М. Вороний історією України, знайомився з літописами, працював з архівними документами. У Галицько-Волинському літописі він знайшов один факт, який його дуже зацікавив. Князь Володимир Мономах під час походу взяв у полон сина половецького хана. Оточений пошаною й увагою, хлопчик швидко забув рідний край, свої звичаї. А старий хан сумує за сином і, щоб повернути його, споряджає до Києва посланця, щоб той нагадав юнакові про його край, рід і умовив повернутися назад. Та не схотів той ні слухати, ні повертатися. «І дав йому Ор зілля, і той, понюхавши і заплакавши, сказав: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути». Т прийшов у землю свою», — говориться в Іпатському літописі. Саме ці слова автор виніс у епіграф, передавши почуття людини, яка забула рідний край, та вказавши на можливість відновлення любові до рідного краю.