Дуже часто стається так, що людина в реальному житті і в Інтернеті – нібито різна людина. Чому це так? Мабуть, тому, що в Інтернеті кожна особистість відчуває себе більш захищеною і не відчуває необхідності відповідати за свої вчинки. Інтернет – широкий простір, у якому можна собі дозволити все. Я намагаюсь як в Інтернеті, так і в реальному житті бути собою, залишатися людиною.
Я прагну жити не лише віртуальним життям. Я вважаю, що Всесвітня павутина має чимало переваг. Проте світом Інтернету не варто захоплюватись аж занадто. Адже навколо нас вирує життя, яке ми можемо просто пропустити, знаходячись у іншій реальності. Не варто відмовлятись від прогулянок, пікніків, нових знайомств у реальному житті. А головне – слід бути собою у будь-якому вимірі.
На пасіці На старості літ Джеря любив довгими зимніми вечорами розказувати дочці й онукам, де він бував, що він бачив, у яких краях ходив, з якими людьми зустрічався. Діти слухали його й засинали коло його і на його руках. На все літо Джеря перебирався в свій хуторець. Він був за пасічника й допомагав і в інших пасіках, котрі стояли поблизу. Невеличка пасіка стояла в балці. На косогорі в садочку, а проти неї стояла крута гора, як стіна, вся зверху покрита густим лісом, а внизу густою ліщиною. Коло пасіки росли стаpі сади. Між ними подекуди стояли здорові старі дуби, ніби скелі. Балка, вкрита садками, вилась попід горою і ховалась далеко в старому липовому лісі. Невеличка Джерина пасіка була обгороджена низьким тином. Коло тину притулився курінь. Попід вуликами вилися прочищені стежки, а серед пасіки стояв важкий низенький хрест. Під хрестом стояло корито з водою для бджіл, потрушеною стеблами соломи. Коло пасіки росли яблуні й груші, посхилявши густе гілля в пасіку над вуликами. За пасікою зеленів маленький баштан. Довге гарбузиння вилізло на курінь і почіплялось до тину. На самому курені вгніздився здоровецький гарбуз, неначе виліз, щоб погріти своє біле черево на сонці. Джеря сидів на пеньку коло вогню і держав на руках маленького замурзаного онучка. Коло нього сиділи дві дівчинки — внучки, а старший хлопець стояв проти діда і не зводив з ныого очей. Дочка Любка принесладідові харч з клунку і стояла під гіллям груші, схиливши голову і підперши щоку долонею. Дід розказував онукам про далекий край, про Чорне море, про лиман. Діти слухали, неначе якусь дивну казку. А в пасіці гули в вуликах бджоли своїм глухим гуком. В пасіці пахло медом, пахло молодою травою та польовими квітами. Косе сонячне проміння обливало сивого діда червонястим світом.
