2. Прислівник приєднує підрядну частину до головної в реченні * *

Коли в похід виходила батава, її піснями плакала Полтава.

Твій дух не став приниженим і плоским, хоч стала долі чорні килими.

Я воскрес, щоб із вами жити під шаленством весняних злив.

Як не буде птахів, то й людське серце стане черствим.

Якби мені, мамо, намисто, то пішла б я завтра у місто.

Іменник гуляв по лісу і зустрів Прикметника і Дієслово:
Дієслово каже: давай дружити?
Іменник відповідає: навіщо?
Прикметник: як це навіщо?! Щоб мати друзів.
Іменник: навіщо мені друзі?
Дієслово: бо в реченні ти будеш не один.
Іменник: мені й одному не погано.
Прикметник: ну як хочеш.
От іде Іменник далі і непомітив як звалився в яму.
Іменник: гей хто-небуть, до ть, будьласка!
І йму на до прийшли Дієслово і Прикметник.
Прикметник: до
Іменник: так, витягніть мене звідси.
І Прикметник з Дієсловом до меннику. З тих пір дружить Іменник з усіма частинами мови.

Це був доже говіркий хлопчик з яким не всі хлопці полюбляли гуляти. Не всі розуміли його почуття гумору й інколи могли називати його жарти безглуздими й геть нікому не цікавими, але Дмитрик все одно жартував, вважаючи, що в нього це дуже добре виходить. Іноді він, навіть, уявляв себе великим майстром жартів і мріяв (як гадали всі) буди коміком в майбутньому, та чи це дійсно так ніхто ніколи не знав і ніхто ніколи в нього про це не питав. Може люди просто боялися смішної й геть безглуздої відповіді?!