Історико-культурні заповідники – вкрай важливі місця кожної країни і навіть людства. Як відомо, світ навколо підлягає великим змінам – те, що було раніше, якусь кількість років тому, набагато відрізняється від того, що є зараз. Це можна сказати в тому числі і про культуру, яка постійно розвивається. Історико-культурні заповідники зберігають у собі чіткі образи та історичну інформацію, яка може зберегтися тільки в рамках такого заповідника. Тому кожен повинен піклуватися про відродження та реставрацію національних історико-культурних заповідників. Робити свій особистий внесок в таку реставрацію та відродження повинна кожна людина, а також місцева влада і держава.
Як мені думається, сама велика і серйозна роль у відродженні та реставрації національних історико-культурних заповідників належить українській державі. У нашій країні присутня серйозна централізація фінансових коштів. Всі податки, збори та обов’язкові платежі концентруються в Києві, де і розподіляються між різними фінансовими цілями. Однією з таких цілей є підтримка у формі реставрації та відродження історико-культурних заповідників. У державному бюджеті має виділятися більше коштів на цю мету, державні чиновники повинні віддавати собі звіт в тому, що збереження історико-культурних заповідників неймовірно важливо для того, щоб репутація нашої країни зростала. Щороку наші історико-культурні заповідники відвідують величезна кількість туристів, які милуються всім тим, що є в наших історико-культурних заповідниках.
Досить важлива роль кожної людини у відродженні та реставрації історико-культурних заповідників. Ці установи постійно збирають кошти, які призначаються саме для реставрації та відродження, тому кожна людина може зробити свій фінансовий внесок. Для кожної людини це досить важливо, оскільки вона живе в цій країні і хоче, щоб вона могла залучати туристів і збільшувати знаходження в національну економіку.
Найменші можливості зробити свій внесок у реставрацію та відродження історико-культурних заповідників має місцева влада. Проблема в тому, що наші сучасні українські органи місцевої влади мають украй вузькі повноваження. Втім, якщо у членів цих місцевих органів дійсно є велике бажання, їх роль може зрости, адже вони можуть натиснути на органи центральної влади, так і на окремих громадян , закликаючи їх жертвувати свої особисті кошти на цю благородну мету.
Представитель компании: - Добрый день. Меня зовут господин Н. Представляю компанию «Яблоки солнечного Крыма». Вижу, что у вас классный магазин, поэтому хочу предложить отличные крымские яблоки.
Клиент: (выдерживает паузу, и на лице появляется сообщение: «Опять, очередной лохотронщик хочет залезть мне в карман…»)
Представитель компании: — Отличные, свежие яблоки.
Клиент за предложение, уверен в том, что Ваш продукт качественный, но мы занимаемся нашими российскими яблоками и менять ничего не хотим. К тому же, у меня сейчас нет времени.
Представитель компании: — Я понимаю, что у Вас есть российские яблоки, но я Вам предлагаю новый продукт, он дешевле и даст Вам возможность расширить ассортимент и привлечь новых покупателей.
Клиент: (клиента не заинтриговало, поэтому он продолжает заниматься своими делами)
Представитель компании: — На начальном этапе я готов Вам предложить самые выгодные условия сотрудничества.
Клиент: (сделав один звонок отвечает) – На данный момент у меня завален склад яблоками, зайдите через две недели…
Представитель компании: Нет, ну Вы послушайте. И т.д.
Многие, кто самокритично к себе относится, конечно же, узнали в этом поведении себя. В этом коротком диалоге, представитель компании, наотрез, не хотел слушать клиента, его проблему, он все время рассказывал о своей: «Мне нужно продать тебе яблоки». Я уверен в том, что прейдя через две недели к клиенту, картина не поменяется, и представитель компании уйдет не с чем, с дыркой от бублика…
