Автор присвячує свою повість трав'яним коникам, хрущам, тихому дощеві, замуленій річечці — найбільшим чудесам світу, які ми відкриваємо в дитинстві.
Срібний чоловічок
Я лежу в темряві й слухаю, як бавиться срібний чоловічок, що о живе в нас у запічку.
Якось після дощу затекла хата. Мати бідкалася, а мені радісно слухати музику крапель, що падали в старі дерев'яні ночви, і цинковий тазик.
Вранці мати причиняє віконниці, думаючи, що я сплю. Але снопик сонячного світла пробивається в кімнату, і в ньому видно, як танцюють золоті пушинки.
Срібний чоловічок народився, мабуть, із крапель. Коли я запитав, як його звати, почувся звук "бумс!", і я зрозумів, що це — Бумс. Я не пуду його чіпати, класти в коробку, як метелика, щоб не зашкодити.
Сопуха
Матері лякають Сопухою дітей, які не хочуть спати. Я теж спочатку боявся, а потім перестав. Обнишпорив усі куточки в хаті й Сопухи не побачив, тільки знайшов купу всяких цікавих речей. Мені здається, що все на світі має свої дверцята, треба тільки їх побачити, знайти в них хоча 6 щілинку. Якось я приклав вухо до призьби почув шарудіння, шелест. Який загадковий, таємничий світ там криється: комашині школи, палаци, святкові палаци з музикою?
Адам
У мого друга товсте ім'я — Адам. А в подруги Ніни — тонке, розоре, як звук павутинки. З Адамом я познайомився біля протоки, де пускав кораблі зі щавелевих листків. Цей тонкий високий чоловік, одягнений не по-сільському, приїхав до баби Сірохи. Привітав мене, як морський вовк, сказав, що він Адам (так його в інституті називають від прізвища Адаменко), і здогадався, на відміну від інших дорослих, що то не листки пливуть, а каравели.
Адам розпитував про все, що бачив у річці — черепашок, жуків, жаб, дивувався — в інституті такого не вчили. В інституті придумали штучне сонце, розраховуючи, що воно принесе велику користі людям, але забули про ту небезпеку, яку може воно становити для них. Ось і в Адама через це страшна хвороба. Адам запропонував зробити греблю на річці та млинок.
Ніна
Ні наступного дня, ні пізніше Адам не прийшов до греблі. Річка швидко розмила загату. Мені стало дуже сумно. Захотілося, щоб по ряд був друг.
І раптом — пливе човник, а в ньому дівчинка в блакитному, з великими очима, з білою стрічкою в косі.
Я зрозумів, що це Ніна, яка снилася мені ночами. Вона не любила, щоб її розпитували. І сказала на моє бажання подивитися потойбічний світ, що цього робити не слід, звідти не повертаються Добрі люди потім проростають гарними деревами, квітами, а злі — колючками.
За павутинною
Ми полізли із Ніною в білу печеру. Спочатку було страшнувато, а потім ми аж завмерли від краси білого сяйва.
Потім ми вибралися на гору Хіврю. Там посідали на стежку й побачили павучачу нірку, Стали дратувати та виманювати з нірки павука-хрестовика. Потім слухали, як бринить павутинка.
Раптом чую, як хтось мене запитує, з ким я говорю. Це мама. Вона переживає, що мені ні з ким і погратися — немає тут дітей. Але я, хоч і сам, побував уже і в печері, побігав у степу, ловив павука, словом, набігався, набалакався вволю.
Все відпливає
Адама не стало. У Ніни розвалився човен, і я обіцяю зробити їй новий.
Баба Сіроха принесла посилку, в якій Адам передав для мене лісові дарунки — шишки з ялинки, жолуді, пташине перо й іще багато всякої всячини.
Ніна відпливала на човнику восени. Річка була встелена осіннім листям, над нею неслися павутинки, а вище — журавлині ключі. Вітрильник Ніни зменшується й перетворюється на журавлика, веслує між хмарами. І досі не знаю, чи була така дівчина, чи я її просто вигадав.
Объяснение:
Сейчас мы живем в такое время, когда люди начинают забывать себя, становятся эгоистами, самовлюбленными нытиками, не замечая никого вокруг. Нам некогда думать о других, мы слишком сосредоточены на себе и своем эго, желая удовлетворить свои потребности. Та бабушка, скорчившаяся у дороги с тяжёлой сумкой, сколько же она стоит у перехода, дожидаясь, когда машины наконец пропустят ее? Она вздыхает - привыкла всю жизнь ждать, видимо, подождет еще. Но внезапно парень, возвращавшийся со школы, решается бедной женщине, хотя ему и надо в другую сторону, и переводит ее через дорогу. Правильно ли он сделал? Конечно, то, что он сделал - несомненно хорошо и замечательно, ведь мы никогда не должны забывать о тех, кто нуждается в нашей Поступок этого мальчика хорош, но теперь давайте представим ситуацию, когда бабушка, так и не дождавшись своего героя решила сама перейти дорогу, но сумка оказалась слишком тяжела и не так уж прочна, как казалось на первый взгляд, и все ее содержимое летит на дорогу прямо тогда, когда бабушка находится на середине проезжей части. Кто-то начинает раздраженно бибикать, а кто-то спешит из своей машины, чтобы в непростой ситуации, собрать вещи и даже, может, подвести до дома. Люди, которые отозвались на и не побрезговали определенно сделали хорошее дело, их поступок так же замечателен, как и благороден. Или нет? Давайте разберемся с понятием благородного поступка. В моем понятии благородный поступок - это поступок, когда во имя блага другого человека отказываешься от своих интересов, либо рискуешь жизнью или здоровьем. Всегда ли это хорошо? И есть ли отличие благородного поступка от просто хорошего?
Благородные поступки созвучны с благом, то есть это поступки, которые несут за собой какую-то пользу и нам. Моя соседка на важной контрольной, даже зная, что ее могут заметить и наругать, подсказала мне сложный пример, и это тоже может быть примером благородства, ведь ей, чтобы мне, пришлось забыть о своих проблемах и потребностях, преодолеть страх и пойти на риск. Но тогда, например, когда однажды я пришла уставшая со школы и очень грустная, моя мама, чтобы поддержать меня, купила мой любимый пирог. Это очень хороший поступок и сердечный, сделанный из любви и с любовью, но, как бы я не любила маму, вряд ли смогу назвать это благородством. Как и вы, верно? Я думаю, что это пример хорошего поступка, ведь моей маме не пришлось рисковать собой и своими ценностями, чтобы купить пирог. Но если бы ради него ей пришлось дополнительно ходить по всем магазинам, покупая недостающие ингредиенты на последние деньги, нервничая и дополнительно затрачивая время на готовку, то я бы не задумываясь сказала, что этот поступок - благородный. Но эти примеры, согласитесь, чересчур размыты. В классической литературе много примеров благородных поступков намного ярче выраженных и более красочных. Например, героиня книги, которую я недавно прочитала "Война и Мир" Наташа Ростова во время время пожара в Москве, вместо мебели на обозы приказала грузить больных и раненых людей. Она могла позаботиться о себе "более важные вещи", не думать о других, закрыть глаза и отвернуться, но не сделала этого. Не это ли яркий поступок человека, который привык считаться с людьми и полон благородства?
Благородство в наши дни вещь бесценная, как и раньше, как и всегда. Мы можем жить только пока вспоминаем о друг друге и чужих проблемах, не замыкаемся на себе, но и пытаемся открыться другим. Я просто надеюсь, что в каждом из нас когда-нибудь загорится теплый огонек надежды и доблести, чтобы каждый из нас стал благородным рыцарем.
