Пунктуаційну помилку допущено в реченні

Не раз я з кораблем на дно піду, шукаючи нової Атлантиди.

Роман постояв хвилину й, зітхнувши, теж поплівся за гуртом.

Морський орел шугаючи все вище, з очей зникає.

Солодкою стрілою пізній цвіт, скрадаючися, приморозок ранить.

​

Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні. 

Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів. 

Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос. 

І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним. 

Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ. 

Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко: 

Та де б не ходив я в далекій дорозі, 

В чужім чи у ріднім краю, 

Я згадую вогник у тихій тривозі 

І рідну хатину свою. 

Бо дивляться в далеч засмучені очі, 

Хоч тінь там моя промайне. 

Бо світиться вогник у темнії ночі, 

Мов кличе додому мене! 

ЗИМА Як чудово на прогулянці в зимовому лісі! Все навкруги біле, вкрите пухнастим м'яким снігом. На гілках дерев, особливо на широких лапах ялинок, лежать купи снігу, схожі на шапки. Всі гілки схилилися під вагою снігу. Коли сніг падає з дерева, гілка розпрямляється. Небо чисте, блакитне. На сонці сніг блищить, переливається і грає всіма барвами веселки, навіть дивитися боляче на цю розкіш. Мороз. Сніг вискрипує і хрумає під ногами. Якщо взяти в руки трохи снігу і уважно роздивитися, то кожна сніжинка — як витвір мистецтва, ніби якийсь казковий майстер-ювелір зробив ці крихітні ажурні зірочки. Дерева вкриті не тільки снігом, на гілках — іній і паморозь.
 ВЕСНА Ще зовсім недавно сонечку було важко дотягнутися до землі крізь волохат..сіро-сині, неначе брудні, вологі хмари. Ще зовсім недавно біліли подвір'я сріблястим снігом. А сьогодні біліють своїм святковим вбранням вишеньки і яблуньки, грушки й сливки, неначе наречені. А красені-каштани у відповідь на сліпучо-білий, такий чистий цвіт «дівчат» викинули свої свічечки-пірамідки з жовто-червоною облямівкою. Та й берізка цієї весни майже не відстає від найновіших тенденцій моди: у неї цьогосезонна сукня із жовто-зеленого бісеру, що нагадує різної довжини сережки, які кокетливо звисають або гойдаються, коли їх, ніби ненавмисно, займає вітер-пустун. Черемха знову буяє цвітом і пахощами, які ні з якими іншими не сплутаєш..ЛІТО Схід сонця влітку ранній. Від дотику сонячних променів пробуджується природа: весело щебечуть птахи, листя розвертає до сонця свої долоні, радісно пурхають яскраві метелики, починають роботу мурахи, жучки. Плоди покриваються рум’янцем від зіткнення з теплими й ласкавими променями. І трави, живляться земними соками, набирають силу, піднімаються до сонця. До середини дня сонце зависає в зеніті, повітря розжарюється. До вечора жар спадає. Сонечко утомилося й іде, поступається місцем ранньому місяцю. Потім до нього поступово приєднуються перші зірки, небо стає темніше, глибше. Легкий вітерець заколисує листя до завтрашнього світанку, птахи й денні метелики, жучки й мурахи ховаються, а на зміну їм вилітають нічні метелики й комарі. ОСІНЬ Веселе літо згасло. Вересень зробився повноправним господарем у природі. Незвично холодно стає вранці й уночі. Лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. Поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. Уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. Усюди відчувається прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше затягають низькі хмари. Сіється дрібний дощ. Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині