Зробити морфологічний розбір числівника: (Минуло сорок літ).

Наталка — типовий образ української дівчини-селянки П'єса «Наталка Полтавка» І. Котляревського — один із перших драматичних творів нової української літератури, який реалістично змалював життя українського села XIX століття. В основу сюжету автор поклав типові моменти дійсності: віддання дівчини заміж за багатого нелюба і розлучення з коханим парубком-бідняком. У народних піснях, думах того часу теж дуже часто зустрічається подібна життєва ситуація. Тому головна героїня п'єси «Наталка Полтавка» — цілком типовий образ української дівчини, представниці народних мас, який завдяки вдалому перу письменника об'єднав у собі найкращі риси дівчини-українки: розум, любов, добре серце. Її духовна сила і чарівна краса дивують нас і зараз. З теплотою й щирістю змальовує письменник образ Наталки. Це — образ чесної, роботящої, здібної селянської дівчини, багатої душевною красою. Досить правдиву її характеристику подає виборний: «Золото— не дівка!.. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить». Але не тільки цими рисами приваблює образ Наталки. Вона мужня, рішуча, з тверезим поглядом на життя. Наталка добре усвідомлює нерівність між бідною селянкою і багатим возним. «Ви пан,—говорить Наталка возному, — а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду». Ця розмова показує, що селянська дівчина розумніша за хитрого «юристу». Наталка не лише кохає й страждає; вона здатна захистити свою гідність, вона бореться за здійснення своїх мрій, за своє щастя. Ось чому розмова її з матір'ю про женихів показує її здатність до глибокої критичної оцінки людей. Почуття гідності, притаманне Наталці, підкреслює й пісня, яку вона співає: Небагатая і проста, но чесного роду, Не стиджуся прясти, шити і носити воду. Вона весь час турбується про свою матір, дуже лагідна і ніжна у розмові з нею, що свідчить про велику повагу і любов до рідної неньки. Та й взагалі з усіма людьми Наталка поводиться доброзичливо, з відкритою душею. «Добра дитина», — каже про неї Терпилиха. Материні сльози й докори примушують її погодитись вийти заміж за возного. Вона готова на самопожертву, щоб заспокоїти в старості матір. Така ситуація була дуже типовою для українського села XVIII— XIX століття, коли бідну дівчину примушували батьки або вона сама жертвувала своїм коханням, щоб якось забезпечити, покращити долю, злиденне життя родини. Однак покірна в одних ситуаціях Наталка здатна і до сміливих, рішучих дій. Коли повернувся Петро, вона твердо виступає проти звичаїв, не відступає перед погрозами возного і заявляє: «І коли на те йде, так знайте, що я вічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду». Так в образі Наталки Котляревський змалював типові риси простого українського народу: енергійність, здатність до боротьби, усвідомлення своєї гідності, волелюбність. Наталка, протестуючи проти одруження з возним, оцінює це одруження для себе, бідної дівчини, як кріпацтво. «У пана така жінка буде гірше наймички... буде кріпачкою», — говорить вона виборному. У цих словах чути негативне ставлення до кріпосницьких відносин. В образі Наталки Котляревський живо й реалістично підносить високі розумові і моральні якості низів тогочасного суспільства. Якщо образи возного й виборного показані в сатиричному плані, то Наталка — образ цілком позитивний. Це відчувається не тільки в її поведінці, але й у мові. А мова головної героїні милозвучна, сповнена народними прислів'ями й приказками. Кожна народна пісня, яку виконує дівчина, — це голос народної душі, справжньої, української. Мені здається, що в образі Наталки Полтавки І. Котляревський хотів показати всю красу українського народу з його неповторними традиціями, культурою, мовою; розкрити думки і почуття, якими жив наш народ у певних умовах суспільного життя, на фоні життєвих суперечностей і боротьби. Образ жінки допомагав письменникові розкрити особливості поведінки представника народу яскравіше, оскільки саме жінка часто потрапляла у пригноблене становище, але саме українська жінка завжди знаходила сили боротися за своє кохання, своє щастя й свободу. 

Усвідомлення батьківщини до кожного з людей приходить по-своєму. Але приходить час — і кожний розуміє нерозривну єдність із рідною землею. Адже на цій землі зросли наші діди і батьки, на ній вчилися ходити ми і зроблять перші кроки наші нащадки. Споконвіку боронили цю землю наші предки, берегли її як найцінніший скарб. Вона завжди була їхнім багатством, яким пишались і захищали. А беручи від природи її дари, люди розуміли, що цих щедрот буде значно більше, якщо вони берегтимуть природу. У наш час перед людьми гостро постала екологічна проблема. Це пов'язано з тим, що люди вирішили стати господарями природи, почали її підкоряти собі. Внаслідок роботи виробництв забруднилися ріки. Збільшення орних земель призвело до знищення лісів. Смердюче Каховське водоймище було колись мальовничою українською землею. Пішли під воду біленькі хатки, вишневі садочки і кучеряві верби над ставками. А колись красиве і багате Аральське море висохло, бо з нього викачали воду на зрошення засушливих районів. Нащадкам у спадок залишилися тільки прекрасні Шевченкові малюнки Аралу. Люди необдумано експлуатують природу, а іноді просто не замислюються над наслідками своїх вчинків. Безвідповідальність призвела до Чорнобильської катастрофи, від якої постраждали величезні регіони України, Білорусі, Росії. Внаслідок аварії загинуло сотні людей. А скільки інвалідів, села і міста заражені радіонуклідами. Радіаційний фон і досі, через вісімнадцять років після аварії перевищує допустимі норми. Скалічена земля, скалічені люди... Мені здається, що атомні електростанції взагалі треба заборонити, адже доки вони існують, країна — в небезпеці. Осушення боліт на Поліссі залишило людей без питної води. А у нас в Харкові внаслідок зміни річища ріки з'явилися підтоплені житлові масиви. Річка зникла, залишивши по собі тільки назву. Є у нас Нетеченська набережна вздовж неіснуючої ріки. І таких фактів можна навести безліч. І найшкідливіше, на мою думку, те, що поруч із горе-господарями стояли байдужі люди, які просто гали за знищенням природи. Прикро, але таких серед нас чимало. Невже потрібно знищити, щоб потім відроджувати? Невже люди вчаться тільки на помилках? Потрібно нарешті зрозуміти, що людина — це частинка великої матері-природи, яку не слід підкорювати, а треба жити з нею в гармонії. Любити і берегти рідну землю, дбати про її благополуччя — ось у чому полягає патріотизм.