Переписати текст, знайти займенники, визначаючи групу за значенням , відмінок і підкреслити відповідно до синтаксичної ролі (олівцем надписати або поряд у дужках).

УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО

На правому березі ріки Самари лежало українське село вка. Даремно шукав би хто його в теперішню пору. Воно пропало вка не відрізнялася своєю долею від інших сестриць. Так само була схожа своїм зверхнім виглядом на інші села. Такі самі хати з дерева та глини, укриті соломою або очеретом.

Хати стояли рядком віконцями на південь, оточені городами та садками.

Посередині села велика площа, на якій стояла невеличка дерев’яна церква.

Першою роботою вчан було прорубати серед тернового гайка круті стежки та покопати схованки для своїх достатків. Ця праця тривала кілька років, поки село зажило як слід.

Объяснение:

Ще назва є, а річки вже немає.

Усохли верби, вижовкли рови,

і дика качка тоскно обминає

рудиментарні залишки багви.

І тільки степ, і тільки спека, спека,

і озерявин проблески скупі.

І той у небі зморений лелека,

і те гніздо лелече на стовпі.

Куди ти ділась, річенько? Воскресни!

У берегів потріскались вуста.

Барвистих лук не знають твої весни,

і світить спека ребрами моста.

Стоять мости над мертвими річками.

Лелека зробить декілька кругів.

Очерети із чорними свічками

ідуть уздовж колишніх берегів.

Речення з відокремленим означенням  

Давали гроші —
таляри биті, |людям дуже милі|,
та дядько Лев заклявся на життя,
що дуба він повік не дасть рубати.
__
Мені здається часом, що верба,
|ота стара|, |сухенька|, то — матуся.
__
І снилися мені все білі сни:
на сріблі сяли ясні самоцвіти,
стелилися незнані трави, квіти,
|блискучі|, |білі|... 
__
...От і розбіглася на морі супротивна хвиля,
а з теї хвилі вилетіли коні,
як жар, |червоні|,
|у червону колясу запряжені|...
__
Ні,
ти сам для мене світ, |миліший|, |кращий|,
ніж той, що досі знала я, а й той
покращав, відколи ми поєднались.
__
Доню,
давно готові шати для царівни,
але вона десь бавилась, |химерна|,
убравшися для жарту за жебрачку.
__
І з долу вгору він до мене звів
такий болючий погляд, |повний туги
і каяття палкого|, без надії...
__
Будуть приходити люди,
|вбогі й багаті|, |веселі й сумні|,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
__
Леся Українка «Лісова пісня»