(1)Наталка стояла на кладці з рушницею і,трохи зігнувшись,дивилась у воду нерухомо,- пильнувала тайменя,що від двох днів заволодів увагою цілої іхньої колонії.(2) Здоровенний таймень жив межи кам'яними брилами у водяній прірві і лише іноді показувався на чистих мілинах,але зникав,як тільки турне хтось на березі. (3)увесь інтерес полювання полягав у тім,що тайменя тяжко було підстерегти,а ще тяжче було вистрелити в воді:тільки пущена встроч куля могла досягти мети. (4)пущена ж під кутом куля тьохкала об воду,робила рикошет і дзижчала геть .(5) Наталка заплвзялась на нього особливо - така вже була у неї вдача. (6)стояла,як статуя,як нежива,і дивилась,не моргаючи,в глибінь.

речення у тексті ускладнено всіма поданими компонентами,Окрім
А)відокремленого означення
Б) Однорідних присудків
В) відокремленої обставини
Г)порівняння

Тільки гілки замерзлих дерев іноді риплять та тріщать від морозу. Та скрипіння снігу під ногами порушує тишу під час прогулянки зимовим лісом. Але взагалі взимку тут важко прходити.

Можна провалитися в замет по коліна, а бува, що й по пояс.

Коли йдеш зимовим лісом, здається, що в ньому немає жодної живої душі. Нібито всі птахи, звірі й комахи покинули цю місцевість в пошуках тепла або залягли в сплячку. Навіть ворони подалися до міста, годуватися біля людей.

Але цієї ж миті заєць-біляк, невидимий на снігу ігає за мандрівниками. Життя в зимовому лісі затихає, але не зупиняється.

 Кажуть, що людина за своє життя повинна посадити дерево, побудувати будинок і виростити дитину. Про будинки й дітей мені ще, мабуть, ранувато думати. А ось про дерева... 
     Я не розумію, як можуть деякі хлопці обламувати на деревах живі гілки, калічити кущі. Ще коли я був зовсім маленький, мама, гуляючи зі мною, звертала мою увагу на красу природи. І могутній дуб-велетень, і кучерявий клен з п'ятипалим листям, і струнка замислена берізка — вони ж просто казкові істоти. Хтось колись посадив саджанці, доглядав їх. Скільки років минуло, перш ніж виросли ці красені! 
     Нещодавно у нашому дворі екскаватор випадково зачепив дерево і зламав його. Перед вікнами зробилося якось порожньо і незатишно. «Нічого, синку, — сказав тато. — Скоро ми посадимо тут молоденьке деревце». Тато нагадав мені, що пересаджувати дерева треба восени або навесні, коли дерево .ще спить. Адже завжди можна ненароком пошкодити його корені. 
     Одного осіннього ранку, поки я ще спав, тато привіз маленький прутик з декількома гілочками. Коріння було дбайливо обгорнуте мішковиною. Після сніданку ми вибрали місце у дворі, працюючи по черзі, викопали досить глибоку яму. Тато старанно розпушив землю. Я обережно тримав саджанець, тато обережно обсипав землею його корені. Ми трохи вирівняли стовбур, досипали решту землі, зробили лунку. Потім я полив наше деревце. Тепер залишилось лише чекати. 
     Навесні з'явилися бруньки, потім маленькі листочки спочатку на кущах, потім на деревах. Наше дерево стояло голе, наче мертве. Мені вже здалося, що воно не оживе. Але... Одного дня я побачив, що бруньки наче трохи набубнявіли. А потім... Не повірите, за одну ніч усе змінилося. 
     «Це буде красуня липа», — сказав тато, коли вранці ми побачили на дереві маленькі листочки. Отже, перше дерево у своєму житті я вже посадив. А якою прекрасною стане наша Земля, якщо кожна людина зробить те саме — посадить одне дерево, а ще краще — два або три!