Чорнобиль воістину раз і назавжди розділив наше життя і життя цілого людства на «до» і «після». Неймовірна кількість політичних, фінансових, суто технологічних і, головне, духовних, гуманітарних проблем постала перед Україною. Тут і доля сотень й сотень тисяч переселенців Зони, й вплив найзнаменитішої Зони на свідомість людей, і спроможність чиновників різного рівня належним чином виконувати свої обов'язки. А тим часом, Чорнобиль — і це страшно — здебільшого згадується у «круглі» річниці (10, 15, 20 років), наче перед нами — не катастрофа планетарного масштабу.
Я живу у маленькій хатині зі своєю сім’єю. Нас у сім’ї троє -
це я, мама і тато. Живемо ми неподалік від великого парку.
Якось мені захотілося піти на прогулянку. Надворі було літо, я пішла до парку і цілий день провела там. Я довго блукала парком і не помітила, як минає час. Раптом настав вечір, мені стало страшно. Тут мені почувся якийсь дивний звук. Я не могла зрозуміти, звідки він лунав, але мені здалося, що то і був сам Вечір, він ніби вітав мене і застерігав, що вже пізно і час іти до дому, бо батьки будуть хвилюватися та шукати мене. Я стала озиратися, намагаючись знайти, звідки лунає звук. Я побачила дерево, а на ньому – птаха. Виявилося, що це просто сова. Вона була велика, а її очі дивилися прямо на мене, наче вона до мене зверталася. Я швидко побігла додому. На цьому і закінчилася моя зустріч із Вечером.
