17.Розділові знаки при звертанні правильно вжито в реченні
А) зійди дощику, дрібнесенький, Скропи травицю-муравицю, Нехай я вийду на
вулицю.
Б) Пусти мене, мати погуляти, Бо вже челядоньки не видати.
В) Ой куди ви, голубоньки, та й полетите, Куди мос дівування та й занесете?
Г) Прочини господарю, ворота, Занесем тобі віночка з золота.
16.Суфікс -06- має прикметник, утворений від іменника
А) плащ
Б) читач
В) ситець
Г) насіння

15. Частку не треба писати разом у варіанті
А) незабутня подорож
Б) не/всі з цим обізнані
В) зошит не/підписано
Г) не зовсім зрозумілий
14.М'який знак на місці крапок НЕ ТРЕБА писати в усіх словах рядка
А) багрянец.., чіткість, п'ятдесят
Б) хустин..ці, тіт..чин, харків'янин
В) русал..чин, спитаєш.., нен..чин
Г) радіст..ю, ланцюг, різ..бяр​

Жив-був зайчик. Звали його Вуханчик. Він жив у селі де жили й інші мешканці-звірі. Вуханчик був вже дорослий, але ніяк він не міг знайти собі дружину.Тому зайчик не був таким веселим як усі. Якось пішов зайчик в ліс, збирати ягідки. Побачив він здоровенний кущ малини і пішов до нього. Назбирав він цілий кошик, і вже зібрався до дому як побачив що заблукав. Він ходив по лісу у пошуках стежки, але він її не знайшов. І під вечір бідний ізмучений Вуханчик знайшов піньок, сів на нього і гірко заплакав. Аж раптом поруч з піньком він побачив троянду. Вона була не звичайна а чарівна. Побачивши що зайчик плаче вона підказала йому дорогу до дому.Веселий Вуханчик дуже зрадів і за це подарував троянді кошик малини.І зайчик повернувшися додому завжди згадував троянду

ответ: Только она на русском

Жили в волшебном лесу части речи. Частей речи было много, казалось, что больше уже и не надо. Но вдруг, откуда ни возьмись, с неба свалилось причастие, только оно ещё не знало, что оно причастие. Шло причастие и вдруг наступило в лужу. Посмотрело на свое и отражение и воскликнуло: "Я на прилагательное похоже! Пойду жить к ним". Пришло причастие к прилагательным и стало просить, чтобы его приняли. "Я тоже волнистой линией подчеркиваюсь и за признаки отвечаю", - сказала часть речи, но ее никто не услышал. Подошло главное прилагательное и говорит: "Нет у нас места, иди-ка лучше к глаголам!" Но и у глаголов места не нашлось.

Каждая часть речи хотела себе больше запятых. В это время в волшебной долине их стало совсем мало. Тогда увидели существительные и глаголы, что у причастия обороты есть, которые драгоценными запятыми были наполнены. Стали существительные и глаголы на свою сторону причастие переманивать, начали драться и кричать, к кому оно пойдет. Тогда причастие сказало: "Я само по себе буду, и нечего больше ссориться". Так появилась новая часть речи.

Объяснение: