Укажіть відповідність між реченнями та його характеристикою ​

Використовують хлопці, цей діалог неможливо читати без сміху.змальовуючи «хатню війну», письменник  більше ста років зачитуються наші співвітчизники цікавими художніми творами і. нечуя-левицького. одним з найкращих з них вважається повість «кайдашева сім’я». цей твір не схожий не тільки на будь-який інший твір самого письменника, а й на будь-який твір в українській літературі. «кайдашева сім’я» – це вершина гумористичного таланту великого митця художнього українського слова.читаючи повість, майже одразу стає зрозуміло, що сміх, який викликає ця повість, дуже різноманітний – сатирично-знищувальний, дошкульний, печальний, сумний, ліричний, безтурботний, жартівливий або доброзичливий – в залежності від того, про кого в цей час веде свою оповідь автор.якщо характеризувати засоби комічного в повісті «кайдашева сім’я» і. нечуя-левицького, в першу чергу треба звернути увагу на манеру мовлення автора.  змальовуючи «хатню війну», письменник  використовує незвичайно оригінальний метод створення ефекту комізму. він навмисне вдається контрастному порівнянню жалюгідного змісту зображуваного і пафосного, «високого» стилю оповіді. наприклад, чергову сварку в родині кайдашів і. нечуй-левицький малює в стилі героїчного народного епосу: «не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала мотря з карпом з своєї хати до тину. не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока кайдашиха…».уся повість побудована на комічних ситуаціях, які виникають у родині кайдашів. письменник у гумористичній формі розглядає одвічні проблеми стосунків між членами родини, стосунків між дітьми і батьками, причому про такі стосунки українським народом було складено немало анекдотів. саме тому у читачів викликають щирий сміх мотря і маруся, які цілий день сидять у неприбраній хаті, б’ють кухлики і горщики, не менш смішно виглядає і старий кайдаш, який регулярно відвідує церкву, по п’ятницях поститься, але ніколи не оминає шинка.досить часто добродушний сміх і. нечуя-левицького переходить у сатиричне висміювання подій, відображених у творі. сміх письменника гармонійно поєднується з легким сумом і почуттям теплоти до селян. крізь недоладні і смішні вчинки членів кайдашевої родини, які ворогують за все, що у них є, проглядає трагедія більшості тогочасних селян, які опинилися у скрутному становищі після відміни кріпосницького права. у письменника гумор, притаманний нашим співвітчизникам, переходить у категор у повісті «кайдашева сім’я» і. нечуя-левицького майстерно передане живе мовлення українців, їх гострий і лукавий гумор, і зроблено це настільки майстерно, що у кожного, хто читав цю повість, виникає враження присутності при сварках та бійках кайдашевої родини. за минулі 120 років чимало поколінь українців читали цю повість, знаходили для себе щось смішне і знайоме, сміялися над героями твору. і сміялися читачі не тільки над кайдашами, а й трошки над собою, що зайвий раз підтверджує надзвичайний  ію «сміх скрізь сльози» і обертається сумною стороною.і. нечуй-левицький бездоганно знав народну українську мову і це знання дало йому можливість написати твір багатою на жарти, комічні репліки, дотепи і порівняння мовою селян, ввести у оповідь гострі, влучні слова, народні прислів’я і образні приказки. усіх героїв повісті автор наділив образним мисленням, що теж характерно для наших співвітчизників. наприклад, вже на початку твору ми бачимо яскравий діалог між лавріном і карпом, в якому йде мова про дівчат. завдяки порівнянням, які  гумористичний і художній талант видатного українського письменника і. нечуя-левицького.

люди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим. «за добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить.

і знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.

але чому все одно потрібно творити добро? мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку . перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. або просто сказати добре слово підтримки.

звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.

я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.

мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. і мені, як і усім, теж хочеться його творити. але не завжди виходить. часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. а потім почуваєшся дуже соромно. часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…

ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. від цього можна отримати велику, безмежну радість. найщасливіші люди – ті, хто вміє іншим просто по волі своєї душі. і для них це так само природно, як дихати. оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.

а той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. часто і дивитися на такого не хочеться.

знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «наймичка» тараса шевченка. ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. стара та хвора наймичка кому потрібна? ганна цього не побоялася, і все життя віддала маркові та його родині. і серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.