ПРОЧИТАЙТЕ ТЕКСТ, ЗНАЙДІТЬ ПРИСЛІВНИКИ, ВИКОНАЙТЕ ЇХНІЙ МОРФОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ. Колись дуже давно на узбережжі Чорного моря жили люди. Вони орали землю, випасали худобу, рибалили. Восени, коли закінчувались польові роботи, люди виходили на берег моря, співали, танцювали, влаштовували веселі ігри, які закінчувались пусканням стріл щастя. Дивитись на ці ігри виходив з морських глибин цар морів та океанів Нептун. Це був надзвичайно страшний і сердитий володар морської стихії. — Я всіх вас поховаю в безодні морській! — заревів він. Жінки, дивлячись на своїх синів, замислились. Цар морський і справді може поховати їхніх дітей у морі. А жінки були тут сильні, вродливі і ніколи не старіли. Думали, думали жінки і вирішили віддати всю свою силу синам. Ти бачив слабких жінок? Якщо зустрінеш, то не насміхайся: всю свою силу вони віддали дітям... Нарешті юнаки, відчувши міць у руках і силу в плечах, вийшли в море. Вийшли вони і зникли. Чекають-чекають матері — не повертаються сини. Знову з'явився перед жінками Нептун, голосно-голосно зареготав: — Не діждатися вам тепер синів! Вони заблукали. Вони забули, що на морі немає доріг. Тоді жінки вигукнули: — Нехай буде в наших очах менше світла, але хай над нашою землею ще ясніше світять зірки, щоб сини по них знайшли дорогу до рідних берегів! Тільки сказали це, у небі зразу ясно-ясно заблищали зірки. Юнаки побачили їх і щасливо повернулися додому.