Виконати синтаксичний розбір речень

1.прилітають лелеки на старі гнізда,а коли які не повертаються,то так і знай - спіткало їх у дорозі лихо

2. Дивлюся й слухаю : прозоро співає струмінь битія,і віриться,що скоро-скоро так само заспіваю я.

Коли я чую рідну мову то я відкриваю для себе великий і чарівний світ життя. Мова - це безцінний скарб народу, надбаний тисячоліттями. У ній відбиток його історії, характер, звичай, побут. Як найдорожча спадщина, як заповіт поколінь передається нащадкам любов до свого народу, до рідної мови. Людина може покинути Батьківщину і не чути більше рідної мови, але у підсвідомості залишаються колоскові, які наспівувала мати, перші враження, здобуті тільки цією, єдиною і неповторною мовою. Мовою, якою говорили діди і прадіди, з любов'ю до якої дитина з'являється на світ. Тому, давайте поважати та берегти рідну мову.

Проблема батьків і дітей — це вічна проблема людства. Бо як би не змінювалося суспільство, як би бідно чи багато не жили люди, ця проблема завжди залишається, тому що діти завжди хочуть жити самостійно: самі будувати своє життя, робити свої помилки і самі за них відповідати.

І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо.

Розпад патріархальної сім'ї — це нелегкий етап у розвитку сімейних традицій, але життя змінюється і вносить свої корективи. Молоді Кайдаші хочуть жити по-новому, краще, ніж їх батьки, не хочуть і коритися батькам, бо вважають, що так, як жили їхні батьки, вже жити не можна — це вже минуле, а нове життя — будувати їм, молодим. Щоправда, і вони не знають, як його будувати.

Я підтримую молоде покоління повісті в їх намірах будувати своє життя самостійно. І тому мені здається, що, одруживши синів, старі Кайдаші повинні були їх відділити. Однак старшим хотілося керувати молодими, як ними керували все їхнє життя.

Молоді Кайдаші — працьовиті, люблять свої сім'ї, однак надмірне прагнення бути самому господарем затьмарило повагу до батьків і все те хороше, що вони їм дали. Тому мені не подобається, як у боротьбі за приватну власність вони втрачають подекуди людську гідність.

Більш до вподоби мені Лаврін і Мелашка, бо я люблю людей ніжних, добрих душею, які мають ласкавий погляд, уміють розуміти прекрасне. Мені здається, що потрапивши у становище цієї боротьби за «моє — твоє», вони зуміють все ж таки зберегти любов одне до одного. Карпо і Мотря, на мою думку, зовсім «зачерствіли», почуття їх любові замінилося матеріальними цінностями, а їхні діти не бачать батьківської любові й не виховують у них і любов до близьких, а значить, ростуть вони у становищі нелюбові. І це, звичайно, дуже недобре.

Я ніколи не міг зрозуміти, як можна підняти руку на людину, яка дала тобі життя, яка виховувала і доглядала тебе. І якщо вже життя склалося так, що дружина і матір не розуміють одна одну, то син повинен зробити все, щоб хоч повагу зберегти, якщо немає любові.

Ось таке моє ставлення до молодих Кайдашів. З одного боку, я їх підтримую і розумію. З іншого боку, я не можу їм вибачити неповаги до батьків.