ОЧЕНЬ МОЛЮЮЮЮЮЮ А НЕ СПАМ НА ЗАРАНЕЕ ОГРОМНОЕ

Что может человеку доставить радость? Да что угодно! Голодному – кусок хлеба. Жаждущему – глоток воды. Бесприютному – кров для ночлега. Больному – здоровье. Бедному – богатство. Богатому – роскошь.

 

Все в мире относительно, поэтому и чувство радости не всегда бывает долгим. Что такое радость? Это состояние души в определенный момент какого-либо события.

 

Например, всем радостно, что закончился учебный год, даже отстающим ученикам. Завтра летние каникулы! Ура! Но завтра и пересдача «хвостов» для второгодников, поэтому их сегодняшняя радость кратковременна.

 

Другой пример. Человек купил автомобиль. Он радостно едет по улицам города и ликует. За ним едет велосипедист, который в бесконечной «пробке» вынужден дышать выхлопными газами. Вдруг, бац! На дороге выбоина. Колесо пробито, крыло помято. Автомобиль увозит эвакуатор. Парень на велосипеде жмет на педали, вырывается на, высаженную лесопосадкой, обочину, и он уже не просто рад, а неимоверно счастлив. Он слышит пение птиц, шелест листвы и дышит свежим, опьяняющим воздухом.

 

Когда человеку радостно, то он должен делиться этой радостью со всеми. Если радоваться чему-то, что огорчает других, то это уже будет называться другим словом – эгоизм. Народная мудростьгласит: «На чужом несчастье счастья не построишь». Смысл слов этого изречения как будто понятен всем. Так почему же мы тогда так радуемся, когда, например, найдем кошелек с деньгами или документами? Ведь это же для кого-то несчастье. Редко кто вернет кошелек его владельцу за Все хотят пресловутого вознаграждения. И это в придачу к, прихваченным из кошелька, деньгам.

 

А что, если попробовать дарить людям радость просто так? Поздороваться с вредным соседом и вдруг понять, что не такой уж он и вредный. Успокоить, надоедливо хныкающего, малыша и понять, что не такой уж он и капризный. Улыбнуться хамоватой продавщице и, услышав вслед приятные слова, понять, что не такая уж она и противная.

 

В конечном итоге ты понимаешь, как все-таки, черт возьми, приятно нести людям радость.

Дитинство – це безтурботність, веселість, радість кожної людини. Згадуючи про своє дитинство, ми ніколи не можемо сказати, що воно пройшло для нас погано або що нам було нудно. Це завжди хороші, добрі і щасливі спогади нашого життя. Ми ростемо, вчимося життю, починаємо усвідомлювати реальність саме в цьому віці.  Саме тому в школу починають ходити з віку 6-8 років. Ми краще запам’ятовуємо алфавіт, таблицю множення, правила мови та інші корисні відомості. А діти, які вперше прийшли до школи, ще відчувають себе дітьми. Вони приносять іграшки, ляльки та машини із собою на заняття, і не усвідомлюють що це вже, хай і маленька – щабель до початку дорослого життя. Чи можливо про кохання писати з гумором? Здається, серйозне почуття потребує так само серйозних засобів вираження. Однак Валентин Чемерис доводить своїм читачам, що історія кохання може мати й гумористичний «супровід». Усе тому, що герої його повісті «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання» — люди дуже молоді й життєрадісні. їм немає коли сумувати — вони сповнені оптимізму, що не дозволяє опускати рук навіть у безнадійних ситуаціях. Слід пам’ятати, що сміх буває різний. Валентин Чемерис віддає перевагу гумору. Письменник по-доброму сміється з окремих рис людських характерів та явищ дійсності. Окрім гумору, у повісті іноді трапляється легка іронія — прихована насмішка. Важливим засобом художньої організації твору Валентина Чемериса є пародія. Вона використовується автором для посилення комічного ефекту — за рахунок залучення рис інших творів, але в навмисне зміненій формі.Найбільш виправданим є засіб пародії в розповіді про дуель, що її влаштували підлітки. Ніби між іншим, письменник згадує відомі літературні твори, у яких зображено дуельні поєдинки. У його героїв теж усе як треба: є дуелянти й секунданти, однак розв’язка дуелі має виразно анекдотичний характер. У своїх художніх пошуках Валентин Чемерис спирається головним чином на народні традиції гумору, зокрема анекдоту. Чого лише варта ситуація, у якій розумна дівчина використовує обох своїх залицяльників, змушуючи їх замість себе виконувати господарську роботу! Як анекдотичний персонаж виглядає сільський міліціонер Грицько Причепа, у якого в кобурі замість пістолета — хліб і помідори. Гумор не тільки не заважає автору розкрити тему першого кохання, але й сповнює читачів щирою надією, що юні закохані з Великих Чапель будуть щасливим .