З самого початку свого життя кожна людина кріпко-накріпко зв'язана зі своєю рідною землею. Це та земля, по якій дитина робить свої перші кроки. Та земля, яка годує її хлібом, що виріс на її нивах. По цій землі дитину вперше ведуть за руку батько та мати. Рідна земля - це та, яку бачиш першою в житті та запам'ятовуєш аж до обрію - вулицю, ліс, поле, річку, рідні дитсадок та школу. Багато місцин побачить ще в житті людина. Але цю, найпершу та найголовнішу, вона не забуде ніколи. Закриєш очи - і ось воно, постає перед поглядом, неначе наяву.
Здавна воїни йшли на битву, заховавши за пазухою мішечок з рідною землею, приклавши його до серця. Щоб, якщо проллється кров на чужині, то нехай оросить рідну землю. Якщо вже не доведеться лягти в землю до своїх предків, то нехай її насиплють на могилі друзі. А ті, хто від'їжджав надовго або назавжди на чужину, теж везли з собою жменьку рідної землі.
Навіщо вся ця сентиментальність, спитає хтось. Адже земля скрізь однакова. Ну, десь вона піщана, десь з глиною, а десь чорнозем. От і уся різниця. Але ж ця жменя рідної землі для людини - дуже важливий символ. Це уособлення любові до близьких людей, до своїх кревних родичів, до Батьківщини. Тобто символ найтеплішого та найріднішого для кожного.
