Вправа 4. Перепишіть речення, розкрийте дужки, напишіть правильно
частки. Поясніть їх правопис.
1. Полий цю яблуню — ад(же) вона із яблучками. Нехай же сад всесвітній
устас там, де ридала мати на руїні (М. Рильський).
2. Як були ми малими і ще). Як збирались іти на край світу. Ми любили
Вмиватись дощем, що(б) скоріше рости і міцніти (В. Ткаченко).
3. Я хотіла(б) людям для підмоги у кожну мить подати голос свій (В. Ткаченко).
4. Я тільки(що), друже. була на Дніпрі - твоя Україна квітус (М. Нагнибіда).
5. Грім на вогненному списі злетів у вись і вибухнув над ними, і (хтознајде
осипав(ся) униз (М. Нагнибіда).

Дорога Олександро Дмитрівно!
Сьогодні, в „день працівника освіти”, в першу неділю жовтня, я набрала Ваш номер і привітала з Днем Вчителя. Ви мені сказали, що зберігаєте всі мої давні вітальні листівки ... Це мене дуже зворушило, защеміло біля серця...
А я... Я рідко вам телефоную і не завжди вітаю, бо все чекаю, що будуть кращі часи, що буду успішніша (по загальноприйнятим міркам), переживаю, що потурбую не вчасно, не знаю, що сказати, що побажати... Бо все, що є найцінніше в людині, у вас є: щирість, чисте слово, мудрість, терплячість, вміння прощати, вміння бачити в людях тільки хороше, ясне. Як казав Іван Франко, „добрий все бачить лиш добре”. У вас усе є... Ви прийняли біль та випробування від людей та від життя і зуміли залишитись такою ж добросердною, як і раніше. 
Зараз все можна надрукувати, але чомусь захотілось написати вам на листках у косу лінійку, таких самих, на яких ви червоним виписували мені писані букви, великі та маленькі. Вибачте, Олександро Дмитрівно, що моя каліграфія з тих пір змінилась в гіршу сторону і не заслуговує тепер на гарну оцінку... 
Пам’ятаєте: у перший клас Перемилівської восьмирічки в той рік прийшло 13 учнів. Ви були дуже терплячими до нас. З дитячою безпосередністю хтось із учнів запитав, чому ви стали вчителем? Ви взяли наші зошити за один край і відпустили їх „відкритим баяном”: зелені, блакитні, жовті, рожеві зошити. Ви нам пояснили, що стали вчителем, бо в дитинстві дуже сподобалось, як ваша вчителька так тримала зошити однією рукою і перераховувала їх іншою. Може, це був лише жарт, але чомусь той епізод ще й досі перед очима. Звичайно, ви стали вчителем, бо це ваше призначення, ваша доля. Не так вже й багато людей виконує своє призначення на цій землі, а вам дуже пощастило – ви знайшли с в о є – отже - життя в д а л о с я! 
Мало що з того часу залишилось, але пам’ятаю: ми з класом в лісі. Травень, чи початок червня, все зелено, діти не змовкають, бігають, кричать. І тут ви запропонували нам зупинитись і трохи Настала тиша. Я підняла голову вгору – високі-високі дерева торкалися неба, співали птахи, листя шелестіло від вітерцю, дзичали летючі комашки, пахло зеленню, мохом, пахло лісом. Тоді вперше я відчула м и т ь. І вона залишилась зі мною назавжди. З таких миттєвостей і складається наше усвідомленне життя, а все інше – плетиво думок про минуле та майбутнє. Так оту, дорогоцінну, теперішню мить ми часто пропускаємо...
Ви вчите нас не словами, а своїм прикладом. Кожен вчитель переймається помилками своїх учнів: Як можна писати так криво та неграмотно? Як можна так накреслити в зошиті? Як можна не вивчити цього правила? Не прочитати такого цікавого?
Аби ж то тільки й помилок, що в прописах... Кажуть, справжній вчитель хворіє, бо приймає на себе помилки учнів... Простіть, Олександро Дмитрівно, за мої помилки... Дозвольте залишатись вашою ученицею, вчитися у вас людяності, милосердю, невибагливості, вдячності, делікатнності, тактовності, терпінню, гарної української мови, істинної інтелігентності, істинної шляхетності

Якось залишила мама нас двох удома. Нас - це я та мій сусід Коля, гарний помічник та товариш.

І ось, годину ми грали в ігри, другу... Та все таки набридають ці нові технології, починає знов пробиратися до тебе нудьга.

- Сашко, я придумав! - підскочив мій товариш, від радості хлопаючь у долоні. Я зацікавлено подивився на нього, чекаючи ідеї, що прийшла йому в голову.

- Давай зваримо суп? Я знаю як його варити, бачив, як мама це робить.

- Давай, - погоджуюсь я і ми й йдемо на кухню готувати.

Процесс приготування виявився дуже цікавим, враховуючи те, що суп ми ще ніколи не готували, а з тих продуктів, що виявили наявними у мене в холодильнику - тим паче!

Але все йшло гаразд, кімната заповнилася смачним ароматом, а час, потрібний для приготування, майже підійшов до кінцю

Перевіряти на сіль вирішив я. Спробував, солі недостатньо, потягнув руку до полички, щоб дістати сіль, але ненароком зачепив банку за перцем. Ой! Що ж це буде?

Тепер суп був з "сюрпризом" у вигляді перцю. Вирішивши, що це буде, ой, який гарний жарт над товаришем, я залишився чекати його на кухні.

І ось Коля прийшов...

Объяснение: