Людина — це унікальна істота, вона є особою, яка має власний розум, власну волю, власні почуття.
Людина безсмертна у своїх ділах. Усе, що кожен з нас зробить, матиме свій слід у майбутньому. Покликання кожної людини — жити гідно. Часто ми відволікаємося на дрібні і скороминущі речі, а це принижує людину, робить її життя примітивним і нецікавим.
Кожен має особисте покликання. Кожного наділено тим чи іншим талантом, якоюсь характерною властивістю, яку людина може розвинути або змарнувати. Навіть якщо ми не маємо здібностей до мистецтва, науки чи спорту, то можемо розвивати щедрість, терпимість, порядність та інші чесноти. Часто людина будує величезні плани, мріє про високе життя, але не вміє бути уважною до щоденних потреб рідних. Люди мають жити в дружбі, злагоді, допомагати один одному. А до має бути безкорисливою. Сильніший повинен піклуватися про слабшого. Сила сильного полягає в тому, наскільки він використовує її для служіння іншим. Батьки не просто виховують дітей, забезпечують їжею, одягом, відсилають до школи; вони люблять їх і піклуються про них.
Кожну хвилину потрібно пам’ятати, що треба навчитись прощати, жити в спільноті: потішати самотніх, давати потребуючим. Ми маємо творити добро і боротись зі злом. І якщо деколи відступаємо від цього, то завжди маємо можливість виправитись.
Про це подумалося прохолодного лютневого зоряного вечора, під променями місячного світла. Дивовижна краса, яка оточує нас, змусила задуматися над давно відомою істиною "краса врятує світ". Але чи це дійсно так? Чи може все це справді завчена суспільством фраза, яка ніяк не втрачає свого значення? А особливо, в наш складний час, змушує сподіватися саме на неї...
Все це відтворило в моїй пам’яті один епізод, який запам’ятавсяназавжди. Перебуваючи на виставці молодих запорізьких фотографів, мені спала на думку ідея поспілкуватися з одним із учасників. Атмосфера була відповідною: повітря і навіть стіни виставки були насичені творчістю, все наштовхувало на згадку відомої істини про красу. Я мимоволі розпочаларозмову з митцем і якось спонтанно зачепили тему краси, тему людських цінностей та ідеалів. І ось, узавершення розмови я задалаключове і, як мені здавалося, логічне запитання: "Чи зможе краса врятувати світ?" Усупереч моїм очікуванням, фотохудожник заговорив не про істинну красу, якій належить стати рятівною силою, а, навпаки, висловлював думки, які зводилися до того, що "фразі вже 200 років", а краса поки що не рятує, і навряд коли - небудь врятує». В підтвердження тези він став наводити багато фактів і подій. У душі виникло величезне розчарування- фотохудожник, творець прекрасного,і він не вірить украсу! У будь-якому разі в порятунок красою...
Всі ми співіснуємо поруч, впливаємо один на одного, ділимося досвідом, спілкуємося. Поринаємо з головою в улюблену справу чи без особливого ентузіазму робимо незовсім любимуроботу, а потім повертаємося в наш спільний світ, в якому дійсно багато краси. Анасправді:вона рятуєнас?..
Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. У людині все має бути прекрасне: і обличчя, і одяг, і душа, і думки. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалося, що духовні цінності втратили будь-якийсмисл, він написав:«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона-краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у дизгармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.
Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині.Нам відомо, що Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити.
На мою думку, найвідоміший афоризм «Краса врятує світ» - дещо неточний, бокраса не врятує світ коли-небудь, вона вже багато разів його рятувала. Людей у складних життєвих ситуаціях надихали шедеври мистецтва, природа або якась прекрасна людина поруч із ними. Чоловіки закохувались у прекрасних жінок та чинили заради них героїчні вчинки. Випадково побачена краса, почуті вірші поверталилюдей до життя.
Але ще потрібно з’ясувати, яка краса справжня?
Ми всі хочемо бути красивими зовні та докладаємо до цього багато зусиль. Чоловіки купують собі модний одяг та взуття, ходять у тренажерні зали та намагаються бути у спортивній формі. Жінкироблять таке саме, тільки ще накладають макіяж, купують багато прикрас. Я думаю, що краса навкруги нас майже у всьому, що нас оточує. У найменший хмаринці, у мурасі, яка тягне за собою соломину. Також у зморшках обличчя доброї бабусі, яка посміхається онукам. Віскристому снігові, у жовтому листі, що кружляє по осінній вулиці. У картині геніального художника, у пісні та музиці. Краса - це те, що покращує людям життя, дарує їм ра
