ще з молодого віку письменницю турбую проблема жінки у світі та в літературі. у своїх творах кобилянська звертає увагу на нову для тогочасної української літератури проблематику. поряд із давно усталеним і звичним світом чоловіків несміливо, бо вперше, проступає жінка з повноцінним особистісним світовідчуттям, з багатим внутрішнім світом, наділена відкритим розумом, щирим серцем, волею та правом на щастя. повість "людина" була кроком письменниці у пізнанні й осмисленні життя, зокрема психології жінки. героїня "людини" олена уособлюючи тип нової жінки, опиняється поза суспільством, стає його аутсайдером, оскільки погляди й думки, які вона сповідує, залишаються не лише незбагненими, неприйнятими, а й просто ворожими для суспільства, зміст життя якого в різних формах його функціонування визначають чоловіки. повстаючи проти нав'язаних суспільством стереотипів, героїня кидає виклик суспільній моралі, заснованій на облуді й брехні. сповідуючи ідеї взаємного кохання й поваги одне до одного як основу та запоруку щасливої родини, ві модель подружжя без любові як брудні стосунки, що ображають людську гідність, вона оголює затаєні хвороби сучасності, викриває фальш і лицемірство як основоположні закони функціонування того суспільства. воно ж звичний уже для нього спосіб життя не помічає та не вважає його за крамолу; не бажаючи жодних змін, воно натомість прирікає олену на самотність і відчуження, відгороджуючись німою стіною непорозуміння. це не просто історія жіночого серця, а твір, в якому йдеться про становище жінки в буржуазному суспільстві, про причини, що морально калічать її, топчуть найблагородніші поривання. образ олени - героїчний, але і не позбавлений трагічних рис. цей героїзм виявляється в прагненні протистояти згубному впливові обивательщини, сірої буденщини, в намаганні зберегти свою людську гідність, віру у високе покликання жінки-людини. трагізм олени в тому, що під вагою суспільних і родинних обставин вона не може до кінця вистояти і в нерівній боротьбі духовно надломлюється. щоб порятувати батьків від повного розорення, а для себе знайти хоч якусь опору в житті, вона змушена вийти заміж за духовно вбогу і чужу їй людину.о. кобилянська трактувала створений нею образ як "новітній тип" жінки мислячої, що виразно відрізняється, на думку авторки, від жіночих образів, змальованих у рожево-сентиментальних барвах ліберально-буржуазними письменниками. "наталка ж думає вже над собою і другими,- підкреслює письменниця,- видить, що праця надає чоловікові смисл в житті".ці акценти глибше проникнути в ідейний задум повісті, яка стала помітним твором письменниці. перед читачем розгортаються - крізь призму світобачення головної героїні твору - сцени життя і побуту різних прошарків тогочасної буковинської інтелігенції, постають її представники - і ті, хто замислюється над проблемами соціального буття, і такі, що за своєю внутрішньою суттю є , виразниками заскорузлості й регресу в суспільному житті. найбільш виразно, психологічно обгрунтовано о. кобилянська вималювала образ наталки верковичівни, котра, як і олена ляуфлер, зазнає болючих розчарувань, страждає від несприятливих обставин, але не занепадає духом, вірить у високе призначення людини, прагне до якнайширшого вияву своїх багатих духовних сил, висловлює сміливі - як на той час - думки про призначення та обов'язок людини, зокрема жінки. вона відчуває, що "не підкладе ніколи голови під колеса буденної потуги, котра своєю милостинею зневажає женщину і понижає".
протягом життя кожна людина хоче бути схожою на когось, орієнтуватися на той чи на той вчинок. хтось хоче бути схожим на тата, хтось на маму, а коли люди дорослішають, то обирають орієнтиром видатних людей, які досягнули в житті неабияких успіхів. на мою думку, люди роблять цей вибір тому, що орієнтуються на найкращі моральні цінності. по-перше, вони прикрашають людину, тому вона має безліч хороших друзів та знайомих, які цінують її за ці моральні якості. по-друге, завдяки їм ми здобуваємо повагу й шану інших. розмірковуючи над цим, я пригадала головну героїню однойменного твору ліни костенко ,,маруся чурай" - марусю. весела, привітна дівчина, її пісні співала вся полтава. але з нею трапилась біда. ось вона стоїть у суддівській залі, чекаючи вироку. та хіба ж вона оступилася б, коли б не її зрадливий коханий? хіба її моральні якості зникли? звичайно, ні. доказами цього є те, що пише ліна костенко в таких своїх рядках: ,,що ж це виходить? зрадити в житті державу – злочин, а людину - можна? " закони моралі повинні бути найвищими законами людства, за ними людина й повинна відповідати перед собою та богом, тому що перед суддею може стати і той, хто є морально та духовно чистою людиною. проводячи історичні паралелі, я згадала1932-1933 роки, коли в україні був голодомор. деякі люди, перебуваючи в стані страшного голоду, забули про всі закони моралі, щоб не вмерти, їли собак, котів і навіть людей. саме так, адже таке страшне явище, як каніізм було виявлене в ті часи. звичайно, умови тодішнього життя виправдовують їхні вчинки. перед людьми поставав вибір: забути про закони моралі – і вижити чи дотримуватись правильних орієнтирів – і померти. це був нелегкий вибір, і багато людей, які все життя орієнтувалися на закони моралі, мусили відступитися від них. узагальнюючи, наголошу: хто все своє життя йде, орієнтуючись на закони моралі, той ніколи не залишиться сам і матиме щирих друзів, люблячих батьків та міцну родину.
