З самого ранку небо над містом затягувало темно-сизими хмарами. На вулицях потихеньку темніло, ніби вже вечоріло. Але дощу ще не було. Ми сиділи на уроці літератури, коли побачили у вікно, що піднявся вітер. Він дув рвучко, кидався пожухлим листям, навіть ламав гілля дерев. Вітер був холодним. І ось по повітрю полетіли перші бризки осіннього дощу . Хвилина – і він вже забарабанив по даху, по шибках, по асфальту. Мені сподобалося, сидячи в клас гати, як потоки води стікають по великих шкільних вікнах. Осінній дощ часто буває затяжним. У нас проходив урок за уроком, а дощ все йшов. По дорозі текли справжні річки. Напевно, каламутні і холодні – так що я не заздрю тим перехожим, які в цей час бігли по дорозі з парасольками.
