Багряний вечір догорів, і попіл падає на місто, переливається намисто понаддніпрянських ліхтарів. Накреслити схему​

На мою думку, в дану тезу геній-філософ вклав наступний зміст: відкрий своє серце ближньому... твоя душа - неозорий р, самотнє его приречене блукати в безмежності цього поневіряючись від монотонності й беззмістовності власного існування.

В наші дні, досить популярним напрямком є втеча від буденності, від стереотипів, нетрадиційність поглядів, відмінність від "сірої маси" (а головне - показати свою нестандартність, наголосити на своїй "іншості"). Масовий спротив стандартам стає мейнстрімом, а отже - формує свої стандарти. Показова оригінальність - всього лиш черговий тренд. Чергова мода на чергове масове божевілля. "Сіра маса" витісняється "Кольоровою", візуально яскравішою, але все тою ж Масою. Спротив заради спротиву, "брейк зе систем, бо так треба" - така характеристика сучасних молодіжних тенденцій.

Справжня оригінальність - це діагноз. Це доля. Невідвороність. Дар, і водночас - прокляття. Не той непересічний, хто зумів виділитись з маси, а той, хто не зумів у неї вписатись. Такі люди не хизуються своєю нестандартністю, не кричать "ЯНЕМАСА!". Вони самотні від природи. Вони не потребують суспільства. Вони творці, а не творіння. Такі люди вільні від стереотипів. Це найглибша й найцінніша свобода, проти якої "все злото - лиш болото".  Звідси випливає висновок: вроджена нестандартніть - неймовірний дар, що робить людину безсмертною у всіх значеннях.

Але у всього є своя ціна. Чим більша сила - тим більша відповідальність. Геніальність приречена на самотність. І якщо вище я описував самотність як блаженство, зараз пропоную заглибитись в її негативні сторони. Люська душа, як великий будинок. В ній знайдеться місце для всіх, а самотність прирікає на монотонне блукання. Ми створені, щоб любити не тільки себе, а й інших ("Всякому серцю - любов і тепло"). В цьому, на мою думку, секрет душевної гармонії, якої так шукав Сковорода: щасливий лише той, в чиїй душі є криниця, з якої в спеку можна напитись самому й напоїти друга. Свіжа благодатна вода з внутрішньої криниц стає елеєм тільки тоді, коли нею поділишся. Самотність (справжня, вроджена самотність) позбавляє людину здатності задовольнити свої суспільні інстинкти. Це створює постійну внутрішню порожнечу, відчуття неповноцінності, часто доводить до божевілля. Хтозна... можливо, саме в божевільних "розум, як чистий кришталь".

Объяснение:

Сніг ще осідає, і поверх криги дзюрчить тала вода, але верба вже починає оживати. Із набухлих бруньок розпускаються ніжні й пухнасті котики. Так їх називають у народі. 
Доторкнешся до цих оксамитових пуп’янків і, здається, відчуваєш тепло. Верба – дерево весни, зазвичай росте на берегах річок, понад ставками та озерами. Старожили розповідають, що вербу висаджували ще й біля копанок. Чимало її розрослось у с. Погреби та у сусідній Бабичівці Глобинського району. Учні місцевої школи вже перевірили: верба починає розпускатися. 
— Ми щовесни гаємо за котиками, щоб не проґавити. Бо вже не перший рік йдемо з хлопцями на берег Сухого Кагамлика й обережно зрізуємо вербові гілочки. Першими з усіх учнів даруємо котики дівчаткам-однокласницям на 8 Березня. Не забуваємо і про вчителів. Та й вдома обов’язково вітаємо наших мам і сестричок, – каже 13-річний Костя Ситник, учень бабичівської школи. 
Переповідають, що вербову гілочку як символ України повіз із собою у заслання Тарас Шевченко і посадив її у казахській пустелі. З тої гілочки виросло велике дерево, яке люди назвали вербою Тараса. Подейкують, що згодом ще 200 вербичок виростив він з її гілок. Вербовий гай у засланні нагадував Тарасу Шевченку про рідну Україну.