Однією з найвагоміших пам’яток історії культурного та духовного розвитку нашого народу в усі часи була та й залишається зараз Києво-Печерська лавра, споруди якої розташовані на території сучасного Києва.
Києво-Печерська лавра була заснована майже тисячу років тому. Сьогодні тисячі людей приїздять до цієї пам’ятки, щоб не тільки подивитися на цей витвір мистецтва, а й поклонитися справді святому місцю. Заснували святиню українського народу два православні монахи, які вирішили відмовитися спілкуватися із зовнішнім світом та вирили собі печери для того, щоб жити в них та молитися Богу. З часом до них стало приєднуватися все більше людей і згодом невеличкі печери перетворилися у монастир.
З протягом часу монастир ставав все могутнішим и обирав все більше значення у духовному житті нашого народу. Згодом мешканці монастирю почали будувати різноманітні господарчі та релігійні споруду вже зовні. Саме ці споруди згодом перетворилися у досить великий комплекс із багатьма храмами, який було оточено кам’яною стіною. І зараз Києво-Печерська лавра поділяється на дві частини – наземну частину монастиря і печери. Доречно додати, що лавра здобула назві саме від цих печер, бо вони стали основою усього монастирського комплексу. Цей монастир заробив назву лаври не миттєво, до цього він йшов не одно століття, а здобувши таку честь став одним із трьох наймогутніших монастирів того часу.
Печери були останнім притулком для тих, хто вирішив провести залишок свого життя в самотності, для тих, хто жив в них та помер у стародавні часи. Зараз у печерах Києво-Печерської лаври знаходиться найбільша у світі кількість похованих святих, їх налічується сто дев’ятнадцять. Тут можна побачити і останки легендарного Іллі Муромця, і людини, яка почала написання історії нашого народу – монаха на ім’я Нестор-літописець, і святого Агапія, який, за стародавньою легендою писав ікони, які зцілювали безнадійно хворих. Кажуть і зараз якщо підійти до однієї з цих ікон або до святих мощів і поцілувати їх, то всі хвороби назавжди залишать людину. В одній з легенд йде мова про те, що , тіла померлих пустельників клали в одне з сирих приміщень печер, а коли до них через багато часу приходили люди, то вони бачили, що тіла монахів зовсім не розклалися, а перетворилися на справжні мумії.
розміри печер, які було збудовано під монастирським комплексом, вражають своїми масштабами навіть наших сучасників. Не менш вражає і архітектура наземної частини лаври. У наш час у соборах Києво-Печерської лаври постійно поновлюються фрески, які в більшості релігійних споруд цього комплексу зроблені в стилі українського бароко. Для цього стилю найбільш характерні величність, блискучість і різнокольоровість фарб. Найвищою спорудою цього комплексу є височенна дзвонаря. Зараз вона не виглядає такою високою на фоні сучасних споруд, але для свого часу була однією з самих високих. Вона сягає приблизно триста метрів заввишки, і щоб піднятися до самої верхньої її частини, треба подолати понад чотириста сходинок. Києво-Печерська лавра є одним із найдорожчих архітектурних і духовних надбань українського народу, і тому, щоб не загубити його, треба берегти її, вносячи посильний особистий вклад у її відновлення та реставрацію.
В останні десятиліття світ дитинства як складний психосоціокультурний
феномен перебуває в центрі уваги соціологів, психологів, етнографів,
фольклористів. Сучасні діти можуть бути визнані носіями і творцями
субкультури, яка виростає з надр національної традиції і становить певну
стадію її розвитку.
Дитяча література є художньою педагогікою дитини. “Дитинство – світ
складний, драматичний, багатий духовним життям, відповідальний період,
початок початків особистості індивіда. Істинні творчі відкриття дитячого
письменника необхідні юному читачеві і не обмежуються віковим
адресуванням твору. Вони перспективні і в майбутньому. Вони цікаві і для
дорослих” [ 10, 6].
Дитяча література – відкриття в малому космосі космосу великого життя.
Вона не розвивається відірвано від літературного процесу. Основні тенденції,
напрямки знаходять реалізацію як в літературі для дорослих, так і в дитячій
літературі.
Специфікою дитячої літератури є те, що юні читачі, пропускаючи описи
зовнішнього світу крізь свою чуттєву сферу, стають співпереживачами подій,
що ці картини зворушують їх душу, викликають певні позитивні емоції,
запрограмовані письменником. Соціологи, психологи, досліджуючи дитяче
бачення світу, одержують результати, які часто співпадають з найновішими
науковими досягненнями. Дитячий егоцентризм, відчуття головного,
інтенціональність важливі у пізнавальному потенціалі. На подальший розвиток
дитини реалії життя накладають свій відбиток, змінюють художність дитячого
пізнання світу, його аналогічні парадокси формально об’єктивованим дорослим
сприйняттям життя.
