Пам’ятник Шевченку в Умані (встановлений у 1981 році) здіймається на косогорі над плесом Осташівського ставу.
Відомо, що в Умані Тарас Шевченко бував двічі. Вперше в дитинстві з батьком, коли возили на уманський ярмарок сіль із чумацьких промислів. Вдруге Тарас Григорович відвідав легендарне місто у свій приїзд в Україну у 1845 році. Тоді й милувався чарівними краєвидами дендропарку «Софіївка». Свідчення про це залишив на сторінках повісті «Княгиня», написаної російською, де порівнює уманський диво-сад з шедеврами садово-паркового мистецтва імператорського двору: «Видал я на своем веку таки порядочные сады, как, например, уманский и петергофский». Побачив поет і будівлю Базиліанського монастиря, де розгорталися драматичні події Коліївщини, описані в поемі «Гайдамаки», і старовинну міську ратушу, і побудований Потоцькими костьол, де нині облаштовано картинну галерею.
Після відвідання Умані Шевченко написав поему «Холодний Яр», де також згадується це місто. До речі, перший пам’ятник поету в Умані був встановлений в «Софіївці» — на Бельведері, над Нижнім озером.
Ім’я Кобзаря носить Уманський гуманітарно-педагогічний коледж. Є в місті також вулиця Шевченка. За дослідженнями відомого історика-краєзнавця Миколи Комарницького, міська дума довго добивалася дозволу увічнити пам’ять великого поета в назві вулиці ще до 1914 року, до столітнього ювілею. Лише в 1916-му вдалося досягти мети: вулицю Стару перейменували на вулицю Шевченка, і це була перша на Україні вулиця його імені.
Пополулню павучок Пилипко, подумавши, поповз по павутинці по полуниці. Проповз пів павутинки, побачив павучиху Пустунку. Подумав, посидів, подивився, поліз по павутинці привітати подругу. Павучок підповз привітався. Приятелі приязно поспілкувалися. Побачивши привітність Пустунки павучок посміхнувся. "Пані павучихо,- промимрив покірно, полізти по павутинці по полуниці". Подумавши, Пустунка погодилася. Позбиравши полуниці, павучок почав пригощати павучиху. Потім поважна пані почала пригощати павучка полуницею. Павук - павучиху, павучиха - павучка: продовжували пригощатися поки полудень пройшов.
Автор: Я розумію, сенсу в цьому творі ніякого, але сподіваюсь я до
