На слова Андрія Малишка написано чимало пісень, що стали загальнонародними та уславили поета. Його поезія – глибока, натхненна і дуже щира. Поет у кожному зі своїх рядків переживає те, про що розповідає. Для віршів Андрія Малишка характерна ліричність, емоційність та експресивність, прозорість змісту, і, особливо, музикальність.Поєднання особливих інтонацій, щемливих сюжетів, близьких для людства тем з великим успіхом зробили твори Андрія Малишка дійсно народними. І саме завдяки особливому поетичному таланту автора, пісні «Стежина», «Київський вальс», «Вчителька» та багато інших навіки будуть у наших душах, залишаючи легкий присмак ностальгії.
Как-то так)
объяснение:
його зненацька охопив сумнів: «чи те я роблю, що слід? чи здатний на це? чому так тягне туди, у невідоме? » і він зупинився серед шляху. замислився. огледівся. хоча дорога стелилася попереду рівна й широка, проте він не міг іти далі: і неспокій, і невдоволення собою, і жадання чогось вищого переповнили його. а обіч уторованої дороги громадилися вершини, які здавалися такими стрімкими й неприступними, що на них ніхто не наважувався зійти. до того ж їх оточували непрохідні хащі, глибокі яруги, гострі стрімчаки й бескиди.
і все ж він рішуче зійшов з гладенької дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. і вже ніщо не могло зупинити сміливця: ні колюче терня, ні скелясті крутосхили, ні глибокі урвища. він здіймався все вгору і вгору. «божевільний! » — жахалися одні, що спокійно ів гостинцем. «відчайдушний! » — захоплено вигукували інші, які вже
готувалися рушити й собі вслід за сміливцем. «щасливий! » — зітхали ті, які через свою кволість, несміливість чи полохливу вдачу не могли піти за першопрохідцем. а були й такі, що мовчки заздрили й потайки зневажали сміливця.
що йому до того! він уперто здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. і то було його покликання, його щастя, його слава й безсмертя. як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий! а йому тоді йшов уже тридцять другий. за спиною в нього і вчителювання, і участь у боях, і робота в провідній республіканській газеті художником-ілюстратором, карикатуристом. читачі в кожному номері шукали гострі, дотепні малюнки, під якими стояв підпис «сашко». друзі щодня приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. і називали його талановитим, і пророкували йому творче майбуття.
а його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. усе дужче й дужче почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. і однієї ночі після роздумів він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. залишає мольберт, фарби, закінчені й незакінчені полотна — залишає назавжди. із плащем через плече й дорожнім портфелем у руці поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його на берег чорного моря, у красуню одесу. а вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три заповітних слова:
— хочу стати режисером!
