1.
А. «Чого зажурився, мій любий козаче?» – питає дівчина вродлива (Леся Українка).
2.
Г. І, може, в тихій твоїй хаті я буду знову розмовлять з тобою (Т.Шевченко).
3.
В. Карпо запитав, чи будете ставити паркан, чи без паркану обійдеться.
4.
Г. Уява поета малювала таку картину:
Летим. Дивлюся, аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Е. В. Сухомлинський зазначав, що «любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова».
5.
А. Ти мене поклич і я тебе почую (О.Ткач).
Д. Рушники і плахти мов щасливий спогад дитинства (І.Цюпа).
6.
Г. Стала мати перед дітьми. Обох затулила.
— Не дам! Бийте мене... Не дам, людоїди! (О.Довженко).
Д. «Не біда – поет відмовив – як ти й сам з дороги звернеш, бо як рими повтікають, ти мені їх не повернеш».
7.
Дарина вийшла з хати, але поминувши будинок, попрямувала в сад (М. Старицький).
8.
1. А: «П!» Ґ
2. «П? – а. – П!» Б.
3. «П?» – а. Г
4. «П, – а, – п». В
Найуживанішим графічним знаком для позначення на письмі м'яких приголосних звуків є знак м'якшення (ь). Це - єдина літера української абетки, що самостійно не позначає звука. Знак м'якшення завжди вживається після букв, що позначають приголосні звуки,
І* Знак м'якшення пишеться:
1. Після букв д, т,з,с,ц, л, н, які позначають м'які приголосні в кінці слова (молодь, юність, відстань, міць, стиль, колись) та в середині слів перед літерами, що позначають тверді приголосні звуки (батько, донька, молотьба, сядьмо, спільний).
2. Для позначення м'якості приголосних у середині складу перед о: льотчик, пятьох, сьомий, тьохкати.
3. У прикметникових суфіксах -ськ (ий), -цьк (ий), -зьк (ий): український, товариський, ризький, козацький, київський.
' 4. Після літери н у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: калинонька, серденько, тихесенький, ріднюсінький, повнісінький
