Объяснение:
В час гарячий полудневий
Виглядаю у вiконце:
Ясне небо, ясне море,
Яснi хмарки, ясне сонце.
Певно, се країна свiтла
Та злотистої блакитi,
Певно, тут не чули зроду,
Що бува негода в свiтi!
Тиша в морi… педве-ледве
Колихає море хвилi;
Не колишуться од вiтру
На човнах вiтрила бiлi.
З тихим плескотом на берег
Рине хвилечка перлиста;
Править хтось малим човенцем,
В’ється стежечка злотиста.
Править хтось малим човенцем,
Стиха весла пiдiймає,
I здається, що з весельця
Щире золото спадає.
Як би я тепер хотiла
У мале човенце сiсти
I далеко на схiд сонця
Золотим шляхом по !
Попливла б я на схiд сонця,
А вiд сходу до заходу,
Тим шляхом, що проложило
Ясне сонце через воду.
Не страшнi для мене вiтри,
Нi пiдводнй камiння, —
Я про них би й не згадала
В краю вiчного промiння.
Одного разу ми з батьками виїхали на природу з наметами. Нам дуже хотілося відпочити від міської суєти і шуму, тому ми вирішили провести вихідні у лісі. Там я звернув (ла) увагу на те, чого раніше не помічав – яким гарним може бути літній вечір. Небо чисте, що на ньому немає ні хмаринки. В траві не замовкають коники, а за кольорами пурхають метелики. Навколишній світ забарвлюється в різноманітні і соковиті кольори від палаючого червоного до фіолетового. На жаль, вечір триває не довго, незабаром ніч вступає в свої правила, непомітно відтісняючи свого попередника. Прокидаються нічні мешканці. Цвіркуни починають свій концерт, який буде тривати до глибокої ночі і ухання сови.
Я радий (ла), що опинився в цей час наодинці з природою і зміг (ла) відчути всю красу і глибину літнього вечора. Адже в повсякденній суєті ми часто упускаємо прості радощі життя.
