відредагувати речення У сім няньок дитина без носа.

Мій дім - це моя фортеця

Слово "фортеця" - дуже старовинне, слово восьмого століття. В цей час йшли феодальні (міжусобні) війни. Фортеця - це замок, тобто житло людини (людей). Замки були побудовані для оборони господаря і його сім'ї від неприятелів (ворогів).

Часи змінюються, мода теж. Зараз за вікном 21 століття. Люди навчилися будувати більш зручні і комфортабельні житла. Але, на жаль, ці будинки не сильно обороняють господаря і його сім'ю від нападу ворогів.

Вдома мене ніхто не образить, не обізве дурним словом. Удома я відчуваю себе захищеною, як у фортеці, тому що "Мій дім - це моя фортеця!"

Моя сім'я-це святе,

Моє улюблене, рідне.

Так багато значить для мене

Моя улюблена родина!

Я люблю свою родину,

Поважаю і ціную!

Так виходить сім'я,

Дорожче золота, друзі!

Сім'я - це святе, улюблене, рідне!

Моя сім'я складається з чотирьох осіб: бабуся, мама, тато, я. Ми проводимо вільний час всі разом. Адже для кожної людини "сім'я" - це найдорожче, улюблене слово. А будинок у теплій сімейній атмосфері завжди зігріває, тішить.

Всі свята ми зустрічаємо разом, у нас є свої сімейні традиції. Кожен день у нас в родині щось відбувається. І з кожним днем все більш незвичніше. Коли у нас хто-небудь в сім'ї застуджується, то бабуся піклується. Хоч ми вже самі самостійні, але нам, все одно потрібна турбота, любов, підтримка: Сім'я - це велике щастя. Адже кожному з нас потрібна турбота, любов, розуміння, щирість.: У нас дуже міцна сім'я. Нещодавно у нас з'явилася дуже хороша новина: у моєї сестри з її чоловіком буде малюк. А народження дитини - це найкраща, найщасливіша подія. Адже у світі з'явиться зовсім маленький чоловічок, який з народження все дуже добре розуміє. У нашій родині тепла атмосфера і душевності вистачить і йому.

Бережіть свою сім'ю - адже це найкраще, що є в нашому житті.

Удома я відчуваю себе захищеною, вільною, як у фортеці. Адже вдома ні хто один одного не образить, а навпаки намагається захистити.

Сім'я - це святе, улюблене, рідне!

Твір-опис процесу праці за власними в художньому стиліБабусині пиріжки. Уже на порозі затишної оселі моєї бабусі я вловлюю запах пиріжків. Ох, ці пиріжки! Вони такі смачнючі! Ми всі її онуки тільки й мріємо скоріше приїхати до неї в гості на пиріжки. Бо її пиріжки, на наше переконання, — це неперевершений кулінарний витвір мистецтва. Бабуся знає, як ми полюбляємо її пиріжки, тому завжди до нашого приїзду намагається приготувати чималенько.Мені приємно гати, як бабуся готує цей неповторний виріб з неземним смаком. Спершу вона готує запарку з молока, борошна, цукру та дріжджів. Поки запарка настоюється, щоб почати підходити, тобто мають з’явитися бульбашки, вона готує «поле діяльності». Усе з кухонного столу прибирається, бо віднині на цьому плацдармі будуть з’являтися пухкенькі, пахучі, візерунчасті пиріжечки. Бабуся кожен пиріжок прикрашає то листочком, то колосочком, то зубчиками, то якимись квіточками.Я помітила, що бабуся завжди вдягає чистенький білий фартушок, ніби готується до якогось святкового дійства. А ще вона посміхається до кожного пиріжка ще й примовляє: «От славний козачок! А ходи-но до свого війська!» — і саджає його в рядочок до інших на лист. Коли стрункі ряди пиріжків-козачків заповнені, вона змащує їх яйцем, збитим із молоком. До того ж робить це великою гусячою пір’їною.Для мене це якесь чародійство: і пір’їна, і примовляння бабусі, і її святковий вигляд. Може, тому й пиріжки такі смачні-пресмачні.