На мою думку, українська - найпрекрасніша мова світу. І це не лише я так вважаю, а й інші відомі іноземці. Саме наша мова така мелодійна, ніжна та чарівна
Але, нажаль, більшість людей сьогодення цього не розуміють. Вони засмічують нашу мову русизмами та нецензурними виразами. Які ніби ножі розтинають бідолашну, розрізають її на частини, нищать.
Напевно, якщо люди не візьмуться за розум і не перстануть засмічувати українську мову, то вона знищиться й зникне. Нам потрібно поважати її. Адже це мова наших батьків, прабатькі та далеких-далеких предків, яка дойшла до нас крізь багато-багато століть.
Ім’я людини - це юридично зафіксоване слово для вирізнення особи. Кожен народ протягом тисячоліть виробив свої власні імена. В них відобразилася його духовна культура, характер і світогляд. Прадавні українці мали промовисті й милозвучні імена: Добриня, Дана, Любим. В давні часи слов’яни мали тісні племінні зв’язки, тому досить часто імена були спільними для всього слов’янського світу: Богумил, Миролюба, Крилач, Полян, Творилад, Братислав.
Із прийняттям християнства почали впроваджувати грецькі, римські, єврейські імена. Їх часом було важко вимовити й запам’ятати, тому українці надавали іменам власного фонетичного і морфологічного вигляду. Прокопія іменували Прокопом, Ігнатія – Гнатом. Ще кілька століть після християнізації давні народні імена активно вживались поруч із християнськими. Майже кожен українець мав два імені: традиційне й церковне. З часом християнське ім’я стало головним. Чимало народних імен збереглося у вигляді прізвищ: Тригуб, Хмара, Богород та подібні. (За Г.Лозко; 132 сл.)
