На плесі Дніпра колихалися на воді сотні лодій. Майстри доклали сил, щоб лодії наганяли страх на ворогів. На носах вирізали з дерева чурів з рогами й банькатими очима, вепрів з гострими іклами, водяників з лисими головами й надутими щоками, дів з довгими косами.
Лодії рушили з місця. Попереду йшов насад Святослава з великими вітрилами. За ним ключами пливли інші лодії.
Коли за крутим поворотом зник Київ, князь повернувся обличчям вперед. Широке плесо Дніпра відкрилося перед ним. По воді ходили високі, запінені хвилі. У синьому небі пливли кучеряві хмари.
Увечері над обрієм запалилась перша вечірня зоря. По всьому небу засяяли самоцвіти. Вітер зліг, довелося спускати вітрила. Всі сіли на весла. Князь Святослав взяв стерно.
Раптом з глибини темного неба зірвалася зоря. Вона була дуже велика, сліпуча. Навколо стало видно, як удень. Стало видно плесо, піщані жовті коси, кожну лозинку на них. Стало видно куликів, які зі схованими під крила головами стояли й спали біля самої води.
Дружинники підняли весла, завмерли й прикипіли очима до неба. Зоря промчала небом, густо почервоніла й догоріла на заході.
Поява зорі вразила воїв та князя. Вони були певні, що це знак Перуна. Уночі знак на небі показував шлях на захід. Це був знак перемоги!
Відповідь:
1. Нагадую собі це слово - проймає мене якесь щасливе сподівання, прегарне, а заразом заспокійливе передчуття.
2. Почав читати - уступила мені вся кров з лиця.
3. Бо вона знає: він заступить її родичів і все те, з чим зрослася душею. 4. Мені аж не раз чудно: вона тим так займається.
5. Знаю лише те одно: трачу свою останню підпору, заступницю матері моєї, піді мною провалюється грунт.
6. Мені здавалося: Ранг і Магура розділені навіки.
7. Будеш іти сім миль і сім годин - найдеш свого судженого.
8. Але вони мусять сміятися: настав час сміху і знесилля.
9. Він немов знав: оце все мусило наступити: не дивувався
анітрохи (З тв. О. Кобилянської).
Пояснення:
