Розставте розділові знаки!
Є у поемі Тараса Шевченка «Сон» рядок «умію, та не хочу». Це – фраза якою герой цього твору котрого ототожнюємо з самим поетом відповів на запитання землячка в цинкових ґудзиках Так ти шо – і говорить не вмієш по- здєшнєму?
Зовсім зрозуміло що відраза говорити «по-здєшнєму» а тим більше – у царських палатах до яких у своїй уяві пробрався оповідач обумовлена подвійною причиною. По-перше тим що говорити «по-здєшнєму» то означає вдаватися до мови гнобителя ненависного героєві. По-друге – тим що спілкуватися не по-українськи а чужою мовою із земляком котрий насправді і сам не тямить «по-здєшнєму» бо пече суржиком – це протиприродність виправдання якій знайти неможливо.
Психологічна мотивація цієї напруги відрази зрозуміла гострота усвідомлення історичних болей України в самісінькому епіцентрі царства зла особливо чутлива.
