Речення у якому є однорідні присудки...
А) пам"ять у Павлика прегарна, й він завжди пригадує свої сни
Б) З цієї сумної каскової пригоди ПАвликова думка починає потужно працювати
В) Павлик хутко підвівся перехильцем побіг до хлопців та дівчаток
Г) У нашого українського народу також є повір"я
5 речення яке за будовою складне
А) богряне листя під ногами покірно й тепло шелестить
Б) Конюшина падає під ноги, в тузы клонять голови червоны маки
В) кайдани, шаленіючи, бряжчали...
Г)сиджу на березі ріки, дивлюсь вогким навколо зором

  Коломийська земля. 1926 р.” В селі Криворівні, перед  жителями
якої  Франко виступив зі своєю пристрасною поезією в 1912 р., було
встановлено  гранітну плиту з написом: “В честь  Іванові  Франкові
Гуцульщина.  1916-1926”. Польські шовіністи в 1928  р.  намагалися
знищити  її,  але пам’ятку жителі переховали, і  з  1953  р.  вона
знаходиться  у  відкритому в селі літературно-меморіальному  музеї
Івана Франка1.
     На Личаківському кладовищі у Львові, де поховано письменника,
у  травні  1933  р.  було  урочисто  відкрито  пам’ятник  великому
Каменяреві,  споруджений за ініціативою  та  на  кошти  робітничо-
селянських мас і трудової інтелігенції Західної України.  Бронзова
композиція   надмогильного  пам’ятника  виготовлена  за   проектом
скульптора С. Литвиненка в майстерні Л. Тировича у Львові2.
     Недалеко від Коломиї, в селі Слободі, зберігся один з  перших
портретних  пам’ятників  Івану Франку, встановлений  1936  року  з
ініціативи письменника і етнографа Станіслава Вінценза,  який  був
близько  знайомий  з  автором “Вічного революціонера”.  Виготовили
пам’ятник  народні  умільці селяни-каменотеси Василь  Остап’юк  зі
Слободи  та  Іван  Кузьменко  з Печеніжина.  На  мармуровій  плиті
висічено  напис:  “Вірую в силу духа. Пам’яті Івана  Франка,  сина
цієї землі” не всім людям встановлюють памятники а тільки найкрашим з найкрашіх  

Актуальність проблеми толерантності пов'язана з тим, що сьогодні на
перший план висуваються цінності і принципи, необхідні для загального
виживання і вільного розвитку (етику і стратегію ненасильства, ідею
терпимості до чужих і чужим позицій, цінностей, культур, ідею діалогу і
взаєморозуміння, пошуку взаємоприйнятних компромісів тощо.).
«Толерантність - це те, що робить можливим досягнення миру і веде
від культури війни до культури миру», - так говориться в Декларації принципів
толерантності, прийнятої генеральною Конференцією ЮНЕСКО в 1995 році.

Толерантність - це миролюбність, толерантність до етнічним, релігійним,
політичних, конфесійних, міжособистісних розбіжностей, визнання
можливості рівноправного існування «іншого»
Толерантність - це людська чеснота: мистецтво жити в світі
різних людей і ідей, здатність мати права і свободи, при цьому, не
порушуючи прав і свобод інших людей. У той же час, толерантність - це не
поступка, поблажливість чи потурання, а активна життєва позиція
основі визнання іншого.