Знайдіть у тексті прислівники, випишіть іх. Визначте розряд за значенням та синтаксичну функцію.

Щоночі перед нами відкривається небесна книга Всесвіту — міріади далеких зірок. Вони групуються у фігури, начебто зумисне і нес позбирав їх докупи, немов по-мистецькому вишив на небесному килимі вигадливі візерунки — сузір'я.
Кожен народ по-своєму поділяв небо на сузір'я. Вигляд зоря¬ного неба невпинно змінюється залежно від пір року. Взимку, наприклад, сяють сузір'я Оріона, Великого Пса, Візничого. На¬весні вони зникають, натомість з'являються інші сузір'я.
З прадавніх часів небо непереможно вабило до себе людську думку. Про нього створювалось багато-багато легенд і казок.
Сьогодні людство наполегливо проникає в незвідані глибини Всесвіту. Дедалі більше загадок космічної безодні перестає бути таємницею (С. Скляренко).

Объяснение:

У багатьох українських народних піснях дуб постає як сим­вол незламної сили, могутності та непереможного довголіття. Чому?

А ось послухайте.

Дуби й дійсно живуть надзвичайно довго. Серед них є справжні патріархи, дуби-довгожителі, яким буває понад тисячу років!

Ще в сиву давнину люди поклонялися дубові, вірячи в йо­го чудодійну силу. Слов’яни вважали дуб священним деревом. Під цими велетнями вони приносили жертви богам, справля­ли релігійні обряди. Предки наші навіть грізного бога Перуна вирізьблювали з дубових колод.

Знайдено незаперечні докази того, що люди ще понад п’ять тисяч років тому розтирали жолуді на борошно і випікали з ньо­го хліб.

Обожнювання дуба, очевидно, зумовлено його довговічніс­тю, надзвичайною міцністю деревини. Так, славнозвісний Хортицький дуб прожив майже дві тисячі років, а на Рівненщині нині росте тисячотрьохсотлітній красень.

Традиційно на відзнаку народження хлопчика садили мо­лоденький дубок.

Шанують дуб і в наші дні. Насаджуються молоді діброви, гаї. Старі дуби охороняються законом як найцінніші пам’ятки природи.

Кілька років тому батько приніс додому щось маленьке, і потужне, це кошеня. Подивитися на нового члена сім'ї поспішили бабуся, матуся, молодша сестра. Всі вони почали клопотати про створення умов для цього переляканого живої істоти. Бабуся пожертвувала під підстилку свою маленьку подушечку, мати налила в блюдце молока, сестричка почала підбирати іграшки для кошеняти. Всім була робота. Згодом Васька (так назвали ми кота) вже гордо походжав по кімнаті, знайомлячись з новим житлом. Його сіре хутро з темними смужками на спині і на кінчиках вух переливалося в світлі лампи. Зелені круглі очі з подивом зупинялися на тому чи іншому предметі. І до всього треба було торкнутися кошеняті лапкою з гострими кігтями. Батько з посмішкою кинув на адресу тварин: «Нащадок нубійського кота». Виявляється, що в старовинному Єгипті кішки користувалася неабияким пошаною. П'ять тисяч років тому єгипетські фараони вивозили з Нубії - однієї з найдавніших країн Африки - котів. Поступово цих тварин стали обожнювати. За образу котів навіть могли стратити людину. З Єгипту нубійський кіт потрапив в Південно-Східну Азію, Південну Європу, Індію. Зустрівшись тут з лісовим диким котом, нубійський дав потомство, яке стало предками всіх сучасних свійських котів. Васька став уже дорослим. Він відчуває нашу любов і доброту, даруючи радість спілкування.