Поставте розділові знаки.
1.У вас тут як на хуторі засміялась дівчина, анітрохи не бажаючи образити цим батька. Розбагатіли (О. Гончар). 2. Я, діду, ненавиджу фашизм усією душею крикнув Троянда і навіть встав од хвилювання (О. Довженко). 3. І найвища, по-моєму, краса – це краса вірності чув, підходячи, Сагайда спокійно вуркотливий оксамитовий голос Брянського І хай би довелось мені ще бути на фронті двадцять, тридцять років... Посивіти, постаріти, а я все залишався б їй вірним (О. Гончар). 4. А ви хіба не чули дивуються дівочі, з яскравою вогкуватістю уста шофера. І він уже з пошаною додає Марко Трохимович організував таку їдальню що дай бог кожному. Всім, хто працює у полі, безкоштовно відпускається борщ (М. Стельмах). 5. За дев’ять століть у Софії не горів ніякий вогонь, окрім свічок сказав він Тільки завдяки цьому збереглися тут фрески й мозаїки (Ю. 3агребельний). 6. Чого б ото людям не зробити однакове письмо – читане і писане журиться мати над наукою, а далі наказує Біжи, сину, до дядька Миколи, хай прийде прочитає (М. Стельмах). 7. ... пам’ятайте мою заповідь одну Не сваріться, жийте в згоді тільки мир збере усе, а незгода, наче вітер, все по полю рознесе (О. Олесь). 8. Треба написати про тебе нарис у газеті докинув Отава Це так мило: з селянського хлопця виріс видатний лікар (Ю. Загребельний). 9. Іди вже спати Платоне сказав його батько, повертаючи до двору бо нам теж удосвіта на поле (П. Панч).

У кожної людини є своя улюблена пора року, однак їх тільки чотири, і іноді приходить час розстатися з одним, тому що інша пора року вступає у свого права Наступила осінь. Сонце гріє ще майже по-літньому, прагнучи віддати останнє нерозтрачене тепло. На блакитному й чистому небі ще майже немає хмар. Тільки вітер став більше холодн і різким, нагадуючи про те, що надворі вже вересень місяць. Серед яркою зелені вже помітні перші провісники осіни: жовті й червоні листи. Незабаром вони обпадуть із дерев і покриють собою всі дороги й доріжки.

Птаха вже починають збиратися в зграї, готуються до тривалого перельоту в теплі краї. Ще чується отовсюду їхній веселий гомін, щебетанье, які незабаром затихнуть до нової весни. Ще не почався сезон затяжних і бурхливих злив, однак небо вже зрідка супиться. Іноді на землю проливається дощ, але калюжі висихають відразу під останніми ласкавими променями сонця.

По ранках стає холодніше. Небо в цей час дивно прозоре, чисте й високе. Здається, що начебто підсилився вітер розігнав всі хмари, розметав їх по далеких куточках, щоб ніщо не заважало сонцю дарувати нам своє тепло. Поряд із червоними листами червоніють і ягоди. Всі чагарники начебто спеціально прикрасилися до початку осіни. Ягоди різних розмірів тихенько погойдуються, залучаючи уваги птахів і маленьких звірків, які роблять запаси на зиму. У повітрі коштує особливий осінній аромат: запах свіжоскошеної трави, нагрітої за літо землі й спілих яблук.

Вже  вкотре ми йдемо до зоопарку. Там нас чекає лисеня. 

    Воно таке мале і вже без мами. У лисеняти вже нема нікого, убили браконьєри всю сім’ю. На лисеняті це позначилося дуже. Воно було лякливе й несміливе, постійно утікало від усіх. Так жаль було його.

   Тепер за лисеням добре доглядають в зоопарку. Є зміни й в поведінці. Потроху лисеня звикає до людей. Та й ми не забуваємо про нього.  До лисеняти завжди ми з гостинцем йдемо. Воно уже чекає нас. Той страх, що був колись у лисеняткових очах, уже минає. 

      Таким воно було, те лисеня.