1. Яка роль у мовленні відокремлених членів речення?
2. Які члени речення можуть відокремлюватись?
3. Як виділяють відокремлені члени речення в усному
мовленні?
4. Якими розділовими знаками відділяють відокремлені члени речення на
письмі?
5. Які бувають відокремлені члени речення за будовою? Наведіть прикла-
ди речень із непоширеними й поширеними відокремленими членами
речення,
6. Чи завжди відокремлюють поширені означення, виражені дієприкмет-
никовим зворотом? Поясніть. Наведіть приклади.
1. Чи обов'язково відокремлюють виражені прикметниками означе
стоять після означуваного слова- іменника? Що робить таке відокрем-
лення обов'язковим? Наведіть приклад,
8. Розкажіть про відокремлення прикладок. Наведіть приклади,
9. Чим найчастіше бувають виражені відокремлені обставини? Наведіть
приклади.
10. Якими словами приєднуються до речення відокремлені додатки?
Наведіть приклади.
11. Для чого слугують уточнювальні члени речення? Які члени речення
ювальними найчастіше? Наведіть приклад,​

В склянку з водою вкинули грудочку ґрунту. З грудочки виходять бульбашки. Це свідчить про наявність повітря у ґрунті. Розмішуємо ґрунт в склянці . На дно осіли глина, пісок, а зверху плавають шматочки корінців, стебел, листочків. Це свідчить про те, що ґрунт складається з глини, піску та перегною – відмерлих решток рослин та тварин. Поклали ґрунт в вогнетривку посудину і нагріли на вогні, тримаючи над ним холодне скло. На склі з’явилися краплини води. Це свідчить про те, що у ґрунті є вода. При подальшому нагріванні над ґрунтом з’являється димок, відчувається запах паленого листя, сміття.Це вказує на те, що в ґрунті є залишки рослин.Зі склянки, в якій розмішували ґрунт, взяли декілька крапель води на скляну пластину та нагріли над вогнем.Вода випарувалася, а на склі залишилися білі плями. Це – мінеральні солі – ще одна складова ґрунту.Вони були розчинені у воді, а коли вода при нагріванні випарилася, мінеральні солі стали помітні. 

Гумор – доброзичливий сміх, спрямований на розкриття певних вад людського характеру або недоладностей у життя людей*.

Наприклад, у п’єсі І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” гумором сповнені діалоги дійових осіб, зокрема, намагання Мартина прищепити членам своєї родини дворянські риси:

Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять… Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?

 

Сатира – різке осміювання, критика всього негативного. Об’єкт висміювання часто малюється у перебільшено смішному вигляді*.

У поемі “Сон” саркастично-карикатурно подано образ цариці:

Цариця-небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм віршемазам.