ПО УКР ЯЗ.
Морфологический разбор слов : Проте; Поміж; Хіба;

Переглядаючи альбом репродукцій відомого майстра книжкової ілюстрації,  заслуженого діяча  мистецтв Анатолія Базилевича, ми захоплюємось своєрідністю, багатогранністю таланту, широтою творчого діапазону художника. В його доробку знаходимо ілюстрації до творів І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, М. Гоголя, Марка Вовчка, Я. Гашека, М. Шолохова та інших.Визначальна риса самобутньої мистецької особистості -риродне почуття, гумору. Саме у цьому виявляється органічна близькість художника до фольклору, який живить мистецтво не лише образами, а й художніми прийомами.У моєму житті мистецтво займає важливе місце. Воно є особливою формою суспільної свідомості, яка дає уявлення про художньо-образне життя суспільства, зокрема людини. Образотворчим мистецтвом я захоплювався з раннього дитинства, навіть встиг навчатися в художній школі. На мою думку, я просто не маю права не згадати про найзагадковіший його світовий шедевр.

Леонардо да Вінчі – один з найвидатніших діячів Італійського Відродження. Він непорушно вірив у силу людського розуму. Мистецтво для нього було засобом пізнання природи і законів краси. Саме цей чоловік між 1503 і 1505 рр. написав «Джоконду». Це найбільш відома картина у всій історії живопису.

Досі не з’ясовано, кого насправді зображено на картині. Це жінка віком від двадцяти семи до тридцяти двох років. Вона поважно сидить в кріслі і ласкаво усміхається. Глянеш вперше – в її очах безмежне щастя, глянеш вдруге – глибокий смуток.

Спочатку хочеться зазначити, що багато творів Тарас Шевченко присвятив описам рідної природи. Він був справжнім патріотом, а тому любив свою країну понад усе. І, звісно ж, не міг залишитися байдужим до її краси.

У поезії «Над Дніпровою сагою» природа живе своїм власним життям. Вона ніби оживає перед поетовим оком, набуваючи людських рис. Читаючи цей вірш, я ніби бачу бурхливий Дніпро, який біжить у далечінь, а по його берегах розкинули віти пишні дерева:

Над Дніпровою сагою,

Стоїть явор меж лозою,

Меж лозою з ялиною,

З червоною калиною.

Старий явір поет порівнює із козаком, що у самоті й посивів:

Стоїть старий, похилився.

Мов козак той зажурився.

Що без долі, без родини,

Та без вірної дружини…

Інші ж дерева, навпаки, порівнюються із молодими дівчатками, у яких ще попереду ціле життя, а тому вони безжурні й сміхотливі, співають пісень й не думають ні про що погане:

А калина з ялиною

Та гнучкою лозиною,

Мов дівчаточка, із гаю

Виходжаючи, співають…

Мені здається, що поет дуже влучно порівняв шелест листя із співом. Саме таке порівняння підсилює враження, ніби природа справді оживає. Узагалі, настрій цієї поезії досить веселий та бадьорий. Природа, яка в ньому змальована, ніби розцвітає яскравими барвами в кожному рядку.

Зовсім інше враження справляє уривок з поеми «Княжна» — «Зоре моя вечірняя». Увесь вірш нагадує ліричну пісню або колискову. Природа, яка постає перед очима читача, набуває якихось казкових, чарівних рис. Кожний рядок ніби віщує щось недобре. Це враження підсилюється образами нехрещених дітей та вовкулаки, а також криками сичів:

А на вітах гойдаються

Нехрещені діти.

Яку полі на могилі

Вовкулак ночує,

А сич в лісі та на стрісі

Недолю віщує…

Природа у вірші ніби відпочиває від денної суєти: сонечко сідає за гори, дерева розпускають віти на води Дніпра, лише сон-трава розпускається вночі й цвіте чарівливим цвітом:

Як широка сокорина

Віти розпустила…

А над самою водою

Верба похилилась;

Аж по воді розіслала

Зеленії віти…

Тарас Шевченко досить оригінально відобразив красу рідної природи-неньки у своїх поезіях. Складається враження, що природа справді оживає. Я вважаю Тараса Шевченка справжнім митцем рідного слова. Кароче шось там вибири! =)