Среди всех времен года особенно прекрасна осень. Меня привлекает разнообразие красок, большие перемены в природе, происходящие в этот сезон года. Осень бывает разная: вначале с яркими красками, а потом скучная и унылая пора. Она наступает незаметно. О ней напоминают осенние приметы: короткий день, прохладные ночи, перелетные птицы и красочность листвы на деревьях. В сентябре лето, как бы возвращается на неделю, радуя нас сухой и ясной солнечной погодой. В народе этот период называют бабьим летом. Вот тогда желательно пойти на прогулку в парк или поехать за город, чтобы полюбоваться преобразованиями осенней природы.
Гуляя по парку, удивляешься такому богатству ярких красок листвы на деревьях. Они становятся: золотистыми, лиловыми и красными, весело шелестят на ветру. Приятно идти по опавшей листве, как по мягкому ковру. Озеро в парке немного темнеет и напоминает прозрачное стекло. Здесь уже не слышно кваканья лягушек. Можно еще увидеть водоплавающих птиц, таких как утки и крачки, которые не успели улететь.
Приметой бабьего лета считается летающая паутина, которая встречается всюду между деревьями и переливается в солнечных лучах. В парке живут белки, но они уже ведут себя суетливо, ведь впереди зима и им необходимо заготовить впрок желуди и грибы. Но после золотой осени, с каждым днем листвы на деревьях становится все меньше, начинается пора дождей, солнце выглядывает редко. Прогулки в парке наводят грусть и печаль. Особенно, когда пролетает клин журавлей со своим прощальным курлыканьем. Иногда вместо дождя появляются первые снежинки, медленно кружась и сразу же тая, напоминают о скором наступлении другого времени года – зимы. Наверное ни одно время года не может похвастаться таким разнообразием красок и перемен, как осень. Не зря люди искусства почти все писали свои произведения, связанные с природой осени, привлекающей своей красотой, необычностью и таинственностью.
Для кожної людини найдорожче, найрідніше й найкраще місце те, де вона народилася і виросла. Я живу в місті Харкові на проспекті Фрунзе. Я дуже люблю і своє місто, і свій проспект, і свій будинок.
Проспект починається від найбільшого і найдовшого у Харкові Московського проспекту. У двадцятих роках минулого століття на цій вулиці розпочалося будівництво заводів-гігантів. А перпендикулярно до Московського проспекту стали забудовувати житлові масиви. Тому будинки старі, переважно триповерхові, побудовані в довоєнний або післявоєнний час.
Проспект Фрунзе широкий, зелений. Посередині розташована алея з доріжками, лавками і чудовим фонтаном. У будь-яку пору року тут прекрасно, але найбільше мені подобається влітку. Алею прикрашають різнобарвні квіти, вдень люди відпочивають з дітьми, а ввечері збирається чимало молоді. Вона стала улюбленим місцем відпочинку всього району. Коли стемніє, алею освітлюють ліхтарі у вигляді куль. А окраса проспекту — фонтан — ввечері виграє всіма кольорами райдуги, а вдень тішить око і надає прохолоду.
Перетнувши вулиці Миру та II П’ятирічки, проспект Косіора, проспект Фрунзе стає ще ширшим. Тепер посередині він вміщає Свято-Олександрівський храм, Олександрійський сквер, Палац дитячої та юнацької творчості. У сквері є клумби, встановлено пам’ятник святому мученику Олександру, який дивиться на церкву, що гордо підноситься більш ніж на п’ятдесят метрів угору. Сяють позолотою церковні бані із хрестами на маківках. Огорожа приваблює красивими воротами. У вихідні дні чи свята у храмі багатолюдно.
Я, як і багато моїх однолітків, відвідую Палац дитячої та юнацької творчості, де ми займаємося в різних гуртках, пізнаю багато нового й цікавого. На проспекті Фрунзе розміщені продуктові магазини, аптеки, банк, дитяча районна бібліотека, яку я відвідую регулярно, завжди знаходжу час, щоб прочитати цікаву книгу.
Для мене рідна вулиця краща від усіх інших місць!
