110. Прочитайте речення. Визначте в них вставні слова та сполучення
слів. На що вказує або що виражає кожне з них? Готуючись до від
повіді, зверніть увагу на подану вище таблицю.
1. Можливо, вдома дощик не вщухає (Д. Луценко). 2. Кажуть,
дощ завжди щастя приносить (Г. Коваль). 3. Погода, на щастя, була
Хмарна, і вони не зазнали спеки (Я. Куліш). 4. Буває, в дорозі десь
трапиться чиста криниця (Д. Луценко). 5. Та, дивна річ, ішов спокій-
но люд. Он Хтось зустрів знайомого, мабуть (Б. Олійник). 6. Не жар-
туй наді мною, будь ласка (В. Симоненко). 7. Ти, звісно, посмійся.
Це, звісно, корисно (С. Иовенко).
Прочитайте речення, дотримуючись правильної інтонації​

Любов виростає з дитинства
Любов - це великий дар. Без любові життя людини не зможе бути по-справжньому повним. Людина, яка ніколи не відчувала любові, викликає жаль. Звідки ж береться у людини здатність відчувати любов та дарувати її?

А береться вона звідти, звідки і більшість рис характеру, цінностей та вподобань будь-якої людини - з дитинства. Саме у дитинстві закладається майже все. Якщо дитина росте у родині, де її люблять, то і дитина буде любити - батьків, братів та сестер, бабусь та дідусів, людей, що її оточують, природу, тварин, весь світ... Тобто, саме у родині дитина навчається любити. Любов рідних - це найважливіший досвід для дитини, що росте. Пройдуть роки, і, коли дитина виросте, вона зможе створити щасливу сім'ю, що буде ґрунтуватися на коханні.
 
На жаль, іноді трапляються сім'ї, де дітей або не люблять, або не вважають за потрібне висловлювати цю любов. Дитину переконують у тому, що її люблять тільки за якихось умов - наприклад, якщо дитина буде слухняною. Дитину привчають до думки, що любов потрібно "заробляти". Це величезна помилка, мабуть, найбільша з помилок, які тільки може зробити людина у вихованні. У такій родині дитина не отримує достатньо безумовної батьківської любові і не зможе навчитися любити не "за щось". Якщо їй пощастить, то вже у дорослому віці людина зробить для себе відкриття - дізнається, що любити можна просто так, без будь-яких умов, не чекаючи нічого у відповідь.

Тому, найцінніше, що можуть дати батьки дітям у родині - це любити їх, бо любов виростає з дитинства.  

Коли я згадую про дитинство, мені стає сумно і весело водночас. Тоді світ здавався зовсім іншим, турбували зовсім інші «проблеми». Деякі вчинки того часу зараз видаються дивними.

Пам'ятаю, у мене викликали жах сметана, сирок, сирники. Бабуся часто купувала всі ці молочні продукти на ринку і вранці годувала всю родину «дарами корівки», як вона їх називала. Починала бабуля перераховувати всі вигоди від них: корисно, смачно, ситно. А мені не хотілося цю смакоту поїдати. Кожен ранок проходив за одним тим самим сценарієм: «з'їж це за маму, з'їж це за тата». А зараз що? Жоден мій день не проходить без йогурту. Все змінюється.

Важливе місце в моєму дитинстві займало будівництво куренів, будиночків, замків. Варто було кому-небудь викинути на місцеве звалище коробку від холодильника, як тут же починалися азартні пошуки старих ковдр та подушок, щоб побудувати будиночок. А потім довгі вмовляння, прохання до батьків дозволити залишитися в цій «монументальній будові» на ніч. Мені тоді було незрозуміло, чому батьки не дозволяли спати в наших куренях з гілок або будиночках з коробок?

Ще неясно було, навіщо в будинку кіт, якщо гратися з ним не можна? Мене постійно лаяли за одягання кота у футболки, прив'язування до нього сторонніх предметів (банки, банти, машинки). Пам'ятаю, у мами була істерика, коли я влітку катала домашнього улюбленця на санках: сусіди ще довго згадували неприємний звук тертя залізних санок на розпеченому літньому асфальті. Після цього кота віддали моєму дядькові, щоб тваринка більше не піддавалася моїм «тортурам».

Так, дитинство закінчилося, залишилися приємні спогади про мої нісенітниці та про друзів з дитячого садочку. Воно було прекрасне, але все добре коли-небудь закінчується.