Сформолюй тему твору. Яка головна думка твору?

Діалог на тему: "Як пандемія змінила моє життя?"

- Привіт, а чому ти без маски?

- Привіт, я дуже поспішала, ледве не запізнилась на автобус. Про маску геть забула.

- О, розумію, у мене й самої нещодавно була така ситуація. Але після жахливих наслідків я віддам перевагу запізнитись на автобус, аніж забути маску.

- Ов-ва, а що за ситуація?

- Я поспішала на автобус, і так як і ти забула маску. Автобус був геть заповнений, дивно що водій не звертав на це увагу, але я і сама поступила не правильно, що залишилась, а не почекала інший. Біля мене стояв чоловік, який постійно кашляв, і мене це дуже настерігало, тому я зробила крок назад, щоб випадково не заразитись. Але місця було не багато, тому моя позиція дуже не змінилась...

- А які наслідки?

- Після цього у мене декілька днів була температура.

- Ти проходила аналіз на коронавірус?

- Так.

- І який був результат?

- Я дуже втішилась, коли результат був негативний.

- Це була просто застуда?

- Сподіваюсь, лікарі говорили що це просто грип.

- Тобі дуже пощастило! Хоча я й сама незнаю чи вийшла б заповненого автобусу, якщо мені треба було б поспішати кудись.

- Головне мати маску або респіратор і старатися оминати такі автобуси. Здоров'я важливіше будь-яких справ.

- Я з тобою згідна. Моя подруга декілька днів назад теж захворіла на ковід. Ми з нею не бачились всього пару днів, а здаэться що цілу вічність. Дуже нудно без неї.

- Розумію, але краще зараз не контактувати з нею.

- Ми тільки зізвонюємось, мене б і не пустили до неї...Хочу щоб цей ковід скоріше скінчився.

- Стільки людей хворіють, помирають..

Повисла незрчна пауза.

- Добре, мені час йти...

- Мені теж потрібно поспішати. Було цікаво поспілкуватись.

- І мені, бувай!

- Бувай!

23 репліки, можна поділити їх або добавити щось своє, щоб було більше.

Однажды весной я гостил у бабушки в деревне. Выходные выдались на редкость теплыми и солнечными, чувствовался скорый приход лета.

Я был во дворе, когда вдруг подул сильный ветер. Небо на горизонте потемнело, и стало ясно: приближается гроза. Интересно было наблюдать, как небо превратилось в поле битвы, где навстречу друг другу сходятся две враждующие армии.

Туча надвигалась и закрыла собой солнце. Теплый ветер сменился холодным и окреп. Вдали стали слышны раскаты грома. Мы быстро спрятали все вещи, которые могли намокнуть под дождем, и сами скрылись в ставшем таким уютном домике.

Атака весенней грозы началась с дождя. Крупные капли оставляли черные точки на асфальте перед домом. Дождь набирал силу, как будто подпитываясь вспышками молнии и раскатами грома. Яркий свет молний на доли секунды освещал все вокруг, слепя глаза, как назойливый фотограф.

Из-за внезапности налетевший грозы можно было её испугаться, но первый шокирующий эффект быстро сменился неудержимой радостью, меня будто переполнила неукротимая энергия стихии. Захотелось узнать, как быстро намокнет на мне одежда, если я выбегу прямо сейчас под дождь. Я думаю, это было бы незабываемо, но вряд ли понравилось бы моей маме.

Дождь стал стихать так же внезапно, как и начался. И быстро сошел не нет, не превратился в мерзкий моросящий дождь, как бывает осенью, а просто исчез, как будто невидимая и могущественная рука уверенным движением перекрыла небесный кран.

Туча вместе с грозой отправилась дальше. Были слышны раскаты грома, но уже где-то вдалеке, не у нас. А над нами снова засветило солнышко, пытаясь подсушить большие лужи, оставшиеся после дождя. День продолжался.