Рушник був найдорожчим подарунком матері в дорогу синові як пам'ять про дім, побажання щасливого майбутнього в новому житті.
Рідна мати моя, ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Так писав про рушник видатний український поет Андрій Малишко.
На них приймали новонароджених, з рушниками проводжали людину в останню путь.
Кількість приготованих дівчиною рушників була ознакою її працелюбності. Якщо про дівчину казали, що вона «рушників не придбала», то йшлося про ледащицю, а якщо «скриня повна рушників», — це свідчило про хазяйновитість нареченої, її заможність, багатство.
Рушники — це віддзеркалення культурної пам'яті народу, в їхніх узорах збереглися прадавні магічні знаки-символи: «дерево-життя», жіночі зображення, символіка червоного кольору, що знайшли своєрідне подальше осмислення та оновлення в сучасності.- Привіт, Оленко. Чого ти така сумна?
- Привіт, Мар'яно. Та в мене мама захворіла на грип, та й отримала ускладнення.
- Нічого собі, співчуваю. В мене колись була така сама історія. Після грипу я отримала запалення легень.
- Справді? І тобі вдалось вилікуватись?
- Як бачиш, стою перед тобою жива-здорова.
- А ти лежала в лікарні?
- Так, в нашій обласній інфекційній лікарні.
- І довго ти там перебувала?
- Так, досить довго. Близько двох тижнів.
- А чи висока в тебе була температура?
- Близько сорока.
- Нічого собі, в мами лишень до тридцяти восьмі піднімається. Може, обійдеться.
- Звичайно! Варто вірити, що все буде добре! Передавай мамі привіт, нехай одужує.
- Дякую тобі за підтримку. Можу я тобі подзвонити, якщо в мене виникнути питання щодо реабілітації?
- Звичайно, завжди до твоїх послуг! Щасти!
