Поставити розділові знаки в реченнях:

Скільки є в нас любі друзі для звертання ніжних слів.І земля і вода і повітря все поснуло.Легка біла прозора постать обличчям нагадувала Мавку.

Відповідь:

Я дуже люблю наш шкільний двір. Це не майданчик, це центральне місце всіх подій шкільного життя. Адже задумайтеся: куди біжать школярі в теплу погоду обговорити на перервах свої справи? У двір! Так, шкільний двір – це надзвичайно цікаве місце для Давайте подивимося.

Ось дзвенить дзвінок з другого уроку – все на двір. І починається: хто в резиночки стрибати, хто квіти на клумбах поливати, хто обговорювати, справедливо йому поставили оцінку, а хтось із старшокласників в. покурити. Всі зайняті, адже подвір’я велике, всім місця вистачає. Виходячи зі школи, ми бачимо праворуч і ліворуч дві квітучі клумби, за ними постійно доглядають.

Якщо учневі захочеться п’ятнадцять хвилин свого відпочинку пронести серед зелені, не виходячи за межі шкільного двору, він може пройти через школу, в сад. Там ростуть фруктові дерева, цвітуть кущі, дуже багато бузку! Побігаєш серед цієї краси – і втому як рукою знімає, можна приступати до уроків.

Наш шкільний двір прекрасний: він затишний, світлий Я б ні за що не проміняла його на тисячі інших шкільних дворів!

Пояснення:

Твір «героїчний вчинок» ця подія сталася у невеличкому селі поблизу полтави. давно-давно. село хоч і невелике, але досить затишне. біленькі чепурні хатини тулилися одна за одною. кучеряві садки, ошатні городи. мирні й привітні люди. і от в цьому селі поселився приблудний собака. ніхто з тутешніх жителів не знав, ні чий він, ні звідки взявся, і називали його просто – боріс. селяни часто підкормлювали пса, але прийняти його додому ніхто не хотів. отак боріс й тинявся вулицями і своїм жалібним поглядом заробляв собі харч. та якось у селі сталося лихо: почали хворіти діти . ніхто не відав, що то за напасть й звідки вона взялася, але хвороба не вгавала. потрібні були ліки. терміново. але як дістатися до міста, коли за вікном люта зима? дороги позамітало. снігу − майже у ріст людини. зупинився весь транспорт, нічим не можна вибратись з полону. люди були у відчаї. не знали, що робити. за всіма клопотами ніхто й не помітив, як із села зник боріс. та й хіба такий волоцюга, як він, вартий уваги? але коли негода трохи вщухла, до села із міста несподівано дістався лікар, та ще й не сам − поруч із ним стояв боріс. − лікарю, як ви до нас добралися? і як дізналися, що селу потрібна ? − а у вас виявився дуже розумний і кмітливий пес. я з дитинства люблю тварин, особливо собак. і розумію їх. так от вчора ваш пес прибився до нас у лікарню. скулений, голодний, очі вогнем горять. дорога ж не близька. я помітив його ще з вікна кабінету. вийшов, а він – так і кинувся до мене. дивиться прохально, ніби зве за собою. я й зрозумів, що десь потрібна моя . але де? жінка з вашого села працює в лікарні. побачила собаку, впізнала. догадалась, що у вас біда. ми з борісом сіли на електричку – і ось… люди лише переглядались. не вірили, що пес здатний на такий вчинок. проте слова лікаря цілком переконали їх. − ой же молодець, боріс! – тепер уже захоплено дивилися на пса. після цього випадку боріс уже не вважався у селі бездомним.