Мій улюблений міфологічний герой.
Мені дуже подобається міфологія давної Греції та Давнього Риму. Світ безстрашних героїв та жахливих чудовиськ не може оставити байдужим. Герої стародавньої міфології вчать нас бути хоробрими, допомагати слабким та вірити в чудо. Майже всі персонажі міфології викликають в мене почуття захоплення, особливо Геракл та його дванадцять подвигів, боротьба Персея зі страшними чудовиськами, пригоди молодого Персея.
Але серед великої кількості розумних та сильних міфологічних персонажів, більш за всіх мені подобається добрий та справедливий титан Прометей. Його подвиг полягав у тому, що він викрав вогонь у богів Олімпа, щоб поділитися їм з людьми. За його до люди стали незалежними від богів. Герой навчив людей писати та рахувати. Показав населенню деякі ремесла, навчив добувати та робити різні предмети із металу. Раніше не мали змоги виходити в море, а тепер Прометей Показав їм, що можна будувати судна.
Люди навчилися робити ліки та боротися зі хворобами. Коли люди навчилися все робити самі, вони перестали поважати та молитися богам Олімпу. За цей найголовніший бог Олімпу Зевс і захотів покарати доброго титана. За щиру до людям Прометея прикували до скелі. Вдень сонце нещадно палило його тіло, вночі поливав холодний дощ. Але на цьому муки героя не закінчувалися, щодня величезний орел усаджувався на груди Прометею і клював його печінку. Наївшись досита, орел відлітав. Вночі рани титана загоювалися, але на ранок страждання поновлювалися.
Щоб стати вільним Прометею потрібно було відкрити тайне пророцтво для Зевса, але титан не хотів цього робити. Але через деякий час Прометей все ж вирішив до Зевсу і відкрив тайну. Після цього бог і титан помирилися. Геракл, син Зевса, убив орла, який мучив титана, розбив кайдани Прометея, і звільнив його. Скінчилися його муки.
Розповідь про титана Прометея мене захоплює тим, що вчить нас бути мужніми та добрими до тих, хто слабіше. Прометей пожертвував собою, щоб люди змогли жити краще, він проявив себе як сильний та справедливий герой.
На крутому березі Дністра стоїть невелике село Берізки. У тих Берізках і живе учень п’ятого класу Роман Курочка. Хлопець він на вигляд не дуже показний: невисокий, худорлявий, кирпатий, з гарними темно-сірими очима. А русяве волосся на голові за літо так вигорає на сонці, що стає білим-білим. Груди і плечі вузькі.
Роман був найменшим у класі. Вийдуть учні на фізкультуру, вишикуються в одну лінію, плече до плеча, то Курочка найостанніший. А коли йдуть строєм, Микола Перегуда, що був у класі найвищим, озирнеться та насмішкувато й кине:
— Ей, Романе, ноги вище піднімай!
І весь клас так і зайдеться сміхом.
Узагалі той Перегуда не давав бідному Курочці спокою. Високий, здоровий, він, бувало, штовхне хлопця в плече:
— Ти, Романе, навіть не курочка, а справжнісіньке курча.
Роман мовчки зносив ті глузування Перегуди. Та й що міг сказати, коли на зріст він був якраз тому під руки. Тільки одного разу не втерпів, стиснув кулаки і тремтливим голосом сказав:
— Ну почекай, ми ще з тобою поквитаємось…
— і, певно, в ту хвилину Романові дуже хотілося бути більшим і сильнішим за Перегуду.
Жили Роман з матір’ю на березі Дністра. Невелика їхня хата у садочку стояла над дорогою, а кінець городу спускався до самісінької води. І влітку, поки мати працює в колгоспі, хлопець усе біля річки: то рибу ловить, то ятери сушить, то весло струже або смолить свою плоскодонку. А то збере цілу ватагу таких хлопців, як сам, та все проводить з ними змагання.
І тут Роман виявився таким майстром, що випередити його ніхто не міг. Він так спритно вимахував руками і перебирав у воді ногами, що й справді був схожий на прудку рибину .
