Перепишіть, розкриваючи дужки. Від дієслів, що в дужках, утворіть активні
дієприкметники недоконаного чи доконаного виду й поставте їх у потрібному роді, числі й
відмінку.
1, Від землі йде духмяний аромат (зів’янути) трав. (Я. Баш.) 2. Попа́дало
додолу покручене, (зчорніти) листя. (М. Коцюбинський.) 3. Стиха лущиться
зерно з (перестигнути) колоса. (М. Коцюбинський.) 4. Бачу, як синє небо
розтяли чорні (дихати) крила ворони. (М. Коцюбинський.) 5. В лісі вже ставало
тісно від (прибувати) військ. (О. Гончар.) 6. Край шляху серед (палати) маків
зостався свіжий горбик землі з маленьким гранчастим обеліском. (О. Гончар.) 7.
Встали передчасно (змарніти) вдови і діти героїв. (І.Цюna.) 8. Мовчання і тиха
скорбота залягли в (заніміти) залі. (І.Цюпа.)

Я не впевнена, що хтось це пам`ятає, але це було. 
Колись, народився зайчик. Він був не єдиним, в своїй сем`ї.
Його полюбляли, й шанували. Ніхто не міг його образити, тому що в нього був братець, який кожен раз захищав малого від других звірів. 
Але колись, зайчик на всіх образився, й втік з дому. 
Біг зайчику, біг, та й зустрів вовка. Він був не огидний, сірий, з м`яким хвостиком. Цей вовк не їв зайчиков, він був добрий. 
Але зайчик так налякався, що побіг закривши очі. 
Та с переляку "БУМЦ!"
- Хто це? - запитав зайчик.
- А ти хто? - хтось спитав теж саме. 
- Я зайчик, а ти? - відповів зляканим голосочком зайчик.
- Мене звати Ася, я білочка. - відповіла Ася.
- А мене звати Ігор, але мене ніхто ніколи не питав, як мене звуть. - без затримки пролунала відповідь. 
- Тоді ж, ми можемо бути друзями, так? - радісний голосочок з нетерпіння заспівував. 
- Егеж, можемо. - з непохітнисттю відвовів новий друг. 
 - Я дуже рада новим знайомим, пішли до мене додому, я тебе на екскурсію за нетерпно лунали слова.
Й пошли вони, на екскурсію. Обійшли весь лісочок, й ще більш познайомились. 
- Відтепер ми друзі. - заспівала Ася.
- Да, ти мій друг. Таких друзів в мене ще не було, ніколи. - ворушивши лапкою відповів Ігор.
- Але на цьому наша історія не закінчиться? - запитала подруга.
- Ні, Асю. Я не хочу, щоб вона кінчиласья, тому ми не будемо її закінчувати. - відповів Ігор.
Ступаючи по дорожці, тримаючись за лапки, нові друзі пішли далі. 
А ми, поки, залишимося тут. 
∞Я очень старалась, со своим то знанием украинского∞
С любовью AliceKiss

Що робить мене щасливою - моє відчуття щастя чи реальна присутність щастя у моєму житті. Для мене це загадка, напевно як і для багатьох людей на світі. Взагалі я щаслива, але мій настрій та відчуття змінюются настільки швидко, що здається, я втрачаю почуття чи відчуття щастя.Я не можу жалітися на моє життя, адже ним я задоволена, але є сфери у моєму житті, де я б хотіла хоч трішки удачі. Можливо це могло б зробити мене щасливою у повному значенні. Але чи можу я претендувати на щастя, якщо в порівнянні з іншими людьми, не з усіма, з деякими, я щаслива. У мене є все, що на даний момент може бажати сучасна людина. Ну можливо немає власного житла чи ще деяких речей, але вони не настільки принципові на даний момент. ДЛя мене щастя у сімї, якої нажаль на даний момент у мене немає і яку я прагну понад усе. Чи маю право я прагнути такої дрібниці коли у порівнянні з іншими я повинна бути щасливою та самодостатньою?( ТОЛЬКО ИЗМЕНИ НА ЩАСЛИВИМ)