1. Випишіть дієприкметники, визначте їх вид, час, рід, число, відмінок.
1. Згаяного часу і конем не доженеш (Народна творчість). 2. В зів'ялих листочках хто може вгадати красу всю зеленого гаю (І. Франко). 3. Не цвіти ж, мій цвіте новий, нерозвинений цвіте, зов'янь тихо, поки твоє серце не розбите (Т. Шевченко). 4. Коли весною зацвіте трава в палаючих серпанках, в степ на курган крутий іде старенька зморена журавка (Д. Луценко). 5. Струмує теплий дим по коліях розмитих, дощами добрими напоєних доріг (М. Рильський).

Основний обов'язок Людини, на мою думку, - бути щасливим.

Якщо врахувати, що відповідно до тлумачних словників, слово "щастя" визначається, як почуття і стан повного, вищого задоволення, а задоволення - почуття задоволення, яке відчуває той, чиї бажання, прагнення задоволені, то неодмінною умовою для того, щоб вести мову про власне щастя, є наявність у Людини свободи.

Свобода ж для мене - це можливість приймати рішення про те, який результат Людина хоче отримати, визначення шляху досягнення цього, а також справжня реалізація та отримання цього результату, - без необхідності узгодження цього з ким би то не було ще.

Інакше кажучи, якщо у мене немає волі, якщо я перебуваю в залежності від чиїх би то не було інтересів і думок, то я не можу бути щасливим за визначенням, так як не маю можливості вибирати, якому власним бажанням присвячувати себе і свої зусилля.

І якщо це так, то, отже, для вирішення питання про реалізацію свого головного призначення - "Бути щасливим", необхідно до цього також вирішити питання про те, щоб бути вільним.

І якщо вирішення питання про свою свободу - це вирішення питання про свою згоду або не погодитися з тим, щоб в моєму житті відбувалися б певні події; і це питання власного вибору в конкретних умовах під впливом обставин, в тому числі що вимагають, часом, подолати страх і свій раніше негативний досвід, то питання про своє щастя - це вирішення питання проходження своїм бажанням, питання досягнення максимального задоволення від цього прямування, а також від його результатів.

Цікавий твір, може використаєш:) Кожної весни й осені учні нашої школи беруть участь у прибиранні скверу, що розташований поблизу школи. Повз цей сквер ми йдемо до школи і повертаємося додому. З вікон кабінетів добре видно алеї, якими іноді хтось іде, вікові дуби і тополі. Після уроків ми затримуємося, щоб трошки погуляти, побігати серед дерев або посидіти на лавці. За кожним класом закріплений свій куточок, який ми прибираємо. Ось і цього разу наша класна керівниця Галина Олександрівна попередила, що після уроків двадцять хвилин ми присвятимо прибиранню території. Михайло Єршов вигукнув: —А моя хата скраю! Діти засміялися. —А хіба ти мешкаєш у будинку, що поруч зі сквером? — запитала Настя не то жартома, не то всерйоз. Вчителька запитала: —А ви знаєте, що таке хата? —Це селянський дім в українськім селі, — відповів Василь. —Але ж ми мешкаємо у місті, — сказав хтось. —А це означає, що Михайло мав на увазі зовсім інше, коли сказав «моя хата скраю». — Вчителька уважно подивилась на нас, а потім перевела погляд на Мишка. — Нехай він пояснить, що хотів сказати. Мишко почервонів, але мовчав. —Зрозуміло, чому він мовчить. Він вирішив зізнатися нам, що прибирання листя його не стосується.