Тільки-но починало світати, мати, вмившись, зодягала чисту сорочку, підв’язувалася вишитим фартухом і вилазила на лежанку. Я крізь сон чув її лагідну приповідку: «Ну ось і зійшов святець, аж віко підпер!». Незабаром кімната освітлювалася живими зайчиками, спалахували сухі дрівцята, потріскуючи голосними пострілами. Піч гоготіла, коли полум'я лизало своїм язиком челюсті.
Доки варилося снідання, мати місила тісто. То було цікаве видовисько. Материні руки раз по раз занурювалися в діжу, од чого ослінчик аж двигтів. Тісто вимішувалося, крутішало. Коли воно нарешті ставало в'язким, як гума, і вже важко було працювати руками, мати призупиняла роботу, будила свою родину й годувала сніданком. Поснідавши, батько йшов на роботу, а я біг на кінець городу, щоб наламати широких капустяних листків. За цей час в оселі вже стояв паркий дух. На засланому простирадлом ліжкові, а поверх ще й рушником, пузатилося кілька кругленьких паляничок. Мати була вся в роботі. Легкими рухами рук вона витягувала опецьок тіста, вмокала у воду руки, щоб воно не прилипало, й, перекидаючи з однієї долоні в другу, формувала круглу, наче сонце, хлібину. Злегка поплескавши верхівку, ненька клала паляницю на рушник. Робила вона це так вправно, що я навіть не встигав уволю надивитися.
Доки мати викачувала останню, найменшу паляничку, що призначалася мені, я біг за лопатою і, внісши, приставляв її до печі. На лопату клали капустяний листок, змащений олією або притрушений борошном, й усаджували хлібину. Біле тісто паляниці нариз обдувало гарячим духом печі. Нагнічені челюсті покліпували, паче в безмісячну ніч зорі. Іскорками розжареної сажі здригався жар. Зробивши виделкою кілька в, мати шугала лопату з хлібиною в гарячу утробу печі; потім другу, третю, аж доки не сховалася за челюстями й моя паляничка.
Объяснение:
За що я люблю весну? Ця пора року у мене асоціюється з красивою молодою дівчиною. І не випадково, адже саме в такому образі зображують весну на ілюстраціях. Мені подобається тепла погода, не спекотна й не холодна. Обожнюю сонячні дні, коли ясне блакитне небо над головою та піддуває приємний легкий вітерець. Світає рано й день дуже довгий. Всюди зелено та яскраво. У траві копошаться різноманітні комахи. У небі парять птахи, що прилетіли з півдня. Радіючи теплу й сонцю, вони голосно співають свої дзвінкі пісні. Не тільки у птахів, а й у більшості звірів починається шлюбний період.
Весна — це молодість, продовження роду, буяння барв і урочисте свято життя. Природа прокидається, і все живе радіє. Повітря насичене чудовими ароматами квітучих рослин. Вдихаючи їх, відчуваєш, як по тілу розливаються тепло та бадьорість. Додаються сили й життєва енергія, які так необхідні для нових починань і звершень. Все це створює чудовий настрій, хочеться жити та творити! В душі міцніє віра в краще, добре, світле. Не дарма вважається, що весна — найпозитивніша й найоптимістичніша пора року.
Я люблю весну ще з дитинства. У всіх школярів цей час пов’язаний із закінченням навчального року та близькістю літніх канікул. А що може бути краще відпочинку?!
Навесні приємно будувати плани на літо: куди з’їздити на екскурсію, коли відправитися в туристичний похід. Як добре, що можна робити вилазки на природу! Найбільше я люблю весну саме за це.
