На оці правила придумать свої приклади
До ть

Мою кицю звати Нюша. Вона велика, пухнаста,біленька,тільки мордочка,й кінчики передніх лапок чорненькі. Очі великі,голубі,в ночі вони світяться мов зірочки в небі.Нюша гордо піднімає вгору пишний хвіст і нечутно ступає по підлозі м’якенькими лапками. Мій домашній улюбленець добрий і лагідний, але не дуже любить, коли смикають за вуха чи хвіст. Тоді киця ображено повертає голову,прищулює вуха й припадає до підлоги. Може навіть дряпнути.Нюша їсть усе, але найбільше полюбляє молоко і м'ясо. Я часто наливаю в тарілочку молока і пригощаю його. Киця голосно мурчить, треться об ноги, ніби дякує за увагу до неї. А ще вона завжди з нетерпінням чекає, коли мій тато приносить з риболовлі свіжої рибки. Тоді вона миттєво опиняється біля рюкзака і намагається лапою прискорити процес діставання рибки. Нюша дуже охайна. Після сніданку вона довго і старанно миє мордочку, вуха, шию. Я дуже люблю свою кицю!

Людина, яка залишила цю цитату, сама була майстром слова, і, як на мене, інакше вважати і не могла. Хтось із подібних нам скаже: «Ми те, що ми їмо», хтось - «Скажи мені хто твій друг (читай оточення), і я скажу хто ти». Ніцше колись сказав: «Людина – це канат…», а Л.Толстой порівняв людину з дробом. Є також думка, що людина – це сам Бог. З ким і чим за багатовікову історію людства тільки не порівнювали людину! І з кожним із цих порівнянь, по суті, можна погодитися. Поет і публіцист Октавіо Пас порівняв нас зі словом. Що тут скажеш…  Словами ми виражаємо наші мрії, бажання, погляди на життя, те чим ми керуємося під час прийняття рішень і те, до чого прагнемо. Найчастіше словами ми виказуємо свою любов або неприязнь до інших, передаємо всю палітру наших емоцій, у словах вміщуємо всі конкретні й абстрактні поняття з нашого буття.  Словом можна вбити і відродити до життя. В Євангелії  сказано: «На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово…». То може це просто математика: якщо Бог – це слово, а людина – Бог, то чому б людині не бути словом?

(Вибач, якщо дуже накрутила :)