1.Перед виділеним сполучником треба поставити кому в реченні (розділові знаки пропущено)…
А Столітник або алое використовують для лікування шлунка.
Б Високого ліризму сповнені народні пісні або балади.
В Для зміцнення фундаменту використовують дуб або кедр.
Г Почитаємо «Мину Мазайла» або «Народного Малахія» М. Куліша.
Д Підмет здебільшого виражається іменником або займенником.

2. Відокремленою прикладкою НЕ УСКЛАДНЕНО речення…
А Перед тобою світ — великий том розкритий.
Б Життя проходить у спокуті не своїх гріхів.
В Одна в поета правда — чистота.
Г Я маю спокій — істинного друга.
Д Співають солов’ї — співці весни й любові.

3. Невідокремлену прикладку вжито в реченні (розділові знаки пропущено)
А Озброєні діти Залізнякові ми пройдем шляхами при стиглому житі.
Б Мартинюк високий сухорлявий чоловік тепло дивився на прибулих.
В Українська співачка Руслана Лижичко здобула перемогу на Євробаченні.
Г Він же Тичина багато зробив у справі перекладів з болгарської мови на українську.
Д Палкий поборник охорони природи Остап Вишня малює свої пейзажі із задушевним ліризмом.

4. Невідокремлену прикладку вжито в реченні (розділові знаки пропущено)…
А Час великий диригент перегортає ноти на пюпітрі.
Б Наймичка невсипуща щовечір небога свою долю проклинає.
В Чемпіон світу з боксу Віталій Кличко вкотре переміг.
Г Серед лісу особливий подив викликає могутній дуб цар лісу.
Д Згадаймо гордість нашої культури класичний театр корифеїв.

5. Невідокремлену прикладку вжито в реченні (розділові знаки пропущено)…
А Осінь найкраща пора пахла з усіх садів.
Б І ми поети атомного віку останні трубадури на землі.
В Літературний герой Лаврін Запорожець уособлює мудрість і мужність.
Г Місяць високе холодне світило супроводив нас у нічні степов Д Саме Десна річка мого дитинства залишилася в моїй уяві справжньою казкою.

Назви місяців
Люблю я СІЧЕНЬ за санчата
І що він віхолой СІЧЕ.
А ЛЮТИЙ я люблю не дуже-
Мороз ЛЮТУЄ і пече.
За сік з БЕРІЗ люблю я перший,
 Весняний місяць і тому
На БЕРЕЗЕНЬ чекаю дуже,
Ви розумієте чому.
За ним все КВІТНЕ і буяє
Бо КВІТЕНЬ місяць настає
І спів пташиний лине всюди-
Такі в природи чари є.
ТРАВА росте і буде їжа
Корові, козам і кролям.
Візьму косу- у ТРАВНІ будуть
Усі долоні в мозолях.
 Аж ось і ЧЕРВЕНЬ - ЧЕРВОНІЄ,
Варення баночки стоять,
І хлопці юрбами до річки
Ні не біжать - таки летять.
А я вже ЛИПУ "обдираю"
Бо ЛИПЕНЬ місяць вже настав
 А в СЕРПНІ - збори урожаю
Отут втомився я і став
Чекати осінь - відпочинок
Для мене, а не нашіх бжіл-
Вони над ВЕРЕСОМ літають
Ой, щось я меду захотів.
На дворі вітер, все ЖОВТІЄ
Бо ЖОВТЕНЬ в світі настає
А ЛИСТОПАД сурмить, як може
І ЛИСТЯ падає, гниє
А ГРУДЕНЬ -місяць підсумковий
Дорога в ГРУДКАХ -важко йти...
Отак по троху розібрали Ми назви місяців, брати...

Вересень    Назва першого місяця осені філологи пов’язують з вересом – рослиною,   поширеною майже на всій території України. Цей вічнозелений кущ квітує з серпня і до кінця жовтня. Але саме у вересні рожево-бузкове суцвіття вересу найпишніше вкриває соснові бори, торф’яники та піщані пагорби.    Сучасна офіційна назва вересня набула в Україні сталого вжитку відносно недавно – на початку ХХ століття. Доти  кожний регіон мав   свою „домашню” назву. У давньоруській мові зустрічається „офіційна” назва – „руєн”. Паралельно з руном уживалася й назва – „зарев”.  Ці назви, на думку мовознавців, походять від жовтого кольору (саме о цій порі починає жовтіти листя). У книжній мові періоду Київської Русі зустрічається також назва „варєснець”, яка також пов’язана з вересом.      На західноукраїнських землях відомими є назви „маїк” (починають маятися, тобто зеленіти ранні сходи озимини) і „сівень” – пора масового висівання збіжжя.     Проте у переважній більшості європейських мов вживається латинська назва – „сентембер”, що означає сьомий, адже у Давньому Римі цей місяць і справді був сьомим, оскільки річне літочислення брало свій початок з березня.  З прийняттям нового, григоріанського календаря, в якому початок нового року було перенесено на січень, назву місяця залишили старою.      Із середини вересня починається масовий відліт птахів у вирій. Колись, побачивши у небі ключ журавлів, наші пращури приказували: „Із чужої сторононьки повертайтесь додомоньку!” При цьому загортали в хустинку грудочку землі і тримали її до весни. Весною, побачивши перший журавлиний ключ, землю закопували на полі чи городі, щоб весна була щедрою і буйною.      Кожний місяць має свої головні дні. Для вересня таким днем є 14 вересня – день Семена, початок справжньої осені. „Хто не посіє до Семена, в того життя буде злиденне”, –  мовить народне прислів’я. Саме до цієї дати селяни поспішали посіяти озиму пшеницю.     Від цього дня ткачі встановлювали свої верстати і починали ткати килими. Бралися за роботу й усі інші сільські майстри: столярі, стельмахи, ковалі.     Від „Семена” починали копати картоплю. У полі чи городі розкладали вогнище, пекли картоплю з нового урожаю, їли і гріли руки – „щоб не мерзли взимку”.     Існувало вірування, що в цей день горобці злітаються в очерет і там їх чорти міряють на мірки: все, що в мірці – чортове, а поза міркою – людське. Тому, мовляв, після „Семена” горобців по селах стає менше.     Із „Семеном” пов’язували  і початок церковного року, який широко відзначали ще у XVIII столітті у Києві та його околицях.