На мою думку, професію потрібно обирати винятково за покликанням. Насамперед тому, що в майбутньому ви муситимете щодня ходити на роботу й виконувати свої обов’язки. І якщо до вибраної з міркувань престижу або заробітку справи не лежить душа й ваша діяльність не викликає у вас позитивних емоцій, то життя перетвориться на суцільну муку. Крім того, працюючи не за покликанням, ви ніколи не зможете досягнути в певній справі вершин, тимчасом як присвятивши себе «сродній» праці, здобудете й високу кваліфікацію, й успіх, і гідну платню і, найголовніше, відчу- ватимете насолоду, душевну рівновагу та щастя.
На підтвердження аргументів наведу приклад із поки що невеликого власного досвіду. З п’яти років мене батьки віддали на танці. Хоча в мене нібито все добре виходило, однак досить швидко танці так набридли, що відвідувати заняття стало нестерпним. А от коли я стала займатися вітрильними перегонами, то зрозуміла, що ніколи не відмовлюся від цих тренувань, на які щоразу чекаю з нетерпінням. До того ж на сьогодні я вже маю серйозні спортивні досягнення, навіть брала участь у світовому чемпіонаті.
До сказаного варто додати ще один найвагоміший доказ. Якщо людина зраджує все те, що було в ній найкращого, нищить у собі божий дар, то вона стає руйнівником.
Яскраве образне втілення цієї думки знаходимо в повісті Миколи Гоголя «Портрет». Художник Чартков, її герой, зрозумівши, що назавжди втратив свій неабиякий малярський хист, став купувати найкращі полотна інших митців і нищити їх.
Отже, аби не тільки з користю, а й з гідністю прожити життя й почуватися щасливим, аби не стати руйнівником і не заздрити чужому успіхові, треба обирати майбутню справу, до якої маєш хист, і не лінуватися розвивати свій талант.
З багатьох античних міфів мене найбільш вразив міф про Прометея, який вкрав у богів вогонь, щоб передати його людям, і міф про Ікара, першу людину, що знялась на крилах у небо. Він змайстрував собі крила з пір'я, склеєного воском. Ікар піднісся занадто близько до сонця, і сонце розтопило віск крил, від чого Ікар упав у море й потонув. Образ, Ікара заполонив мої мрії. Я мріяв зробити з чогось крила, злізти на Успенську дзвіницю та й плигнути з неї на тих крилах. А ще ліпше вигадати таку машину, що підіймала б тебе на крилах з землі, тоді можна було б спробувати політати. Якщо люди й підіймалися досі в повітря, то тільки на повітряних кулях. І мрії лишалися мріями...Десь 1909 року стали писати в газетах, що вигадано гвинт, який всвердлюється в повітря, такий гвинт, чи пропелер, доданий до видовженої повітряної кулі, створив за кордоном дирижабль. В газетах та журналах можна було прочитати про перші літальні машини — аероплани й відважних людей — авіаторів, що знімаються в повітря на тих машинах. Досі невідоме слово "авіація" так зацікавило великих і малих, що, коли до міста приїхав лектор, який мав розповісти про таємниці літальних машин, в залу важко було протовпитись. Лектор оповідав про польоти американців братів Райт, про успіхи французького авіатора Блеріо і продемонстрував літання маленького пропелера. Пущений з спіральної залізної палички, пропелер пролетів половину зали. Незабаром такі пропелери стали продавати як іграшку по крамницях. Нас, дітлахів, уже не вабили тепер паперові змії; тепер кожний із нас мріяв придбати собі цей маленький залізний пропелер. Через рік мені пощастило побачити і саму літальну машину.
Влітку 1910 року мати поїхала зі мною до Харкова в гості до родичів. Дітей у тих родичів не було, мене познайомили з сусідським хлопчиком Вітею, моїм однолітком. Вітя охоче водив мене по харківських вулицях, де що не крок, то й побачиш якесь чудо великого міста. Я витріщав очі і на конку, і на трамвай, і на автомобілі, яких ще зроду не бачив. А в неділю він повів мене за місто глянути на таке, що навіть і йому було первиною. Ще в суботу він таємничо прочитав мені наклеєну на паркані афішу, в якій повідомлялося, що відомий спортсмен і улюбленець публіки Уточкін буде демонструвати польоти на літальній машині на іподромі, де звичайно бували кінські перегони.
