Є в мене улюблена іграшка. Це тигреня. Його подарувала мені моя подруга на день народження. Тигреня це незвичайне — воно біле! Усе інше, як у справжнього тигреняти, лише шкурка — біла. Носик рожевий із чорними цятками, вуса також білі, а оченята чорні і якісь наче трохи сумні. Мордочка в тигреняти поцяткована чорними плямочками. Вушка зовні чорні, а зсередини — біленькі, настовбурчені — мабуть, тигреня до чогось прислухається. Уся шкурка посмугована чорними смужками — справжній тигр, тільки уссурійський (це так моя мама сказала). Тигренятко прилягло і голову поклало на передню лапку. Воно наче запитує: Чи любитиме мене хто-небудь? Я дуже його люблю! Воно таке м'якеньке і лагідне. Коли вкладаюсь спати, обов'язково беру його до себе. Обніму його, притисну до грудей: "Моє гарненьке, добраніч!" — і навіть поцілую його в рожевий носик. Так разом і засинаємо. Я своє тигренятко ні на що не проміняю. Воно для мене найдорожче.
Людям властиво помилятися, але уміння визнавати помилки — ознака розуму. Дурень же ніколи не визнає, що прийняв неправильне рішення. Упертість, невміння чи відверте небажання погодитися з правильною думкою може призвести до фатальних наслідків.
Яскравим прикладом людини, яка не вміє визнавати своїх помилок, є головний герой роману Валер’яна Підмогильного «Місто» Степан Радченко. До Києва хлопця привели благородні наміри: вивчитися й повернутися назад, у село, щоб змінити там життя, але невдовзі він вирішує залишитися, щоб улити в місто «свіжу кров села, що змінить його вигляд і істоту». З часом Степан отримав усе: хорошу роботу, гроші, квартиру, славу. Але він не отримав головного — душевного комфорту, бо ніколи не визнавав своїх помилок ні у ставленні до друзів, ні у стосунках із жінками. Місто тисне на нього своїми законами, вимогами, але він уже не в змозі відмовитися від його спокус
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
