очень надо! Буду очень благодарна!

а там,як виявилось,вирвані аркуші з моїм твором.Моєму печальному розчаруванню не було меж.Вчителю я нічого не сказала.Мовчки закрила зошит і сказала,ще не виконала домашнє завдання.Отримала двійку.Довго думала,хто ж це міг зробити.Чомусь здавалося,що це однокласники так невдало пожартували.Прийшла додому похнюплена.Менший братик підбіг і дав мені цукерку.Це мене здивувало,адже раніше таких приступів доброти за малим не помічала.І тут таке зізнанняВчора,граючись,він випадково вирвав листки із зошита і таким хотів вибачитися за скоєне.

Ось так)

Рідний дім

Старенький, але рідний, до болю рідний. Усе бачив він на своєму віку, усе вистраждав і вистояв. Він — нездоланний, як та земля, на якій стоїть. Він може десять раз горіти дотла, але досить якогось маленького паростка, як у нім знову тепліє життя, і знову підбілюють, підфарбовують, причепурюють його, обсівають мальвами, огороджують березовим тином або обносять лісою, і знову чистими вікнами він дивиться на сільську вулицю, у кінці якої ставлять нові будинки. Коли ж він дуже старенький і починає хилитися, а нового поставити ні за що, то його нишком підпирають дубовими стовпами, і він знову стоїть наперекір негодам. Але навіть коли руйнують його, то дещо беруть з нього для нового дому — так батько щось передає синові, а син — своєму синові.