Серед українського селянства аж до початку XX ст. зберігалися новорічні традиції змішаного язичницько-християнського походження. Новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також боялися і намагалися умилостивити. Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно. До цієї ночі, як і до свята Івана Купала, приурочені перекази про палаючі гроші та скарби. Дуже довго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьому грунті сформувалися звичаї, обряди, заборони та обмеження, в яких яскраво відбився світогляд хлібороба, його невпевненість у завтрашньому дні, страх перед стихійними силами природи.
Традиційна новорічна обрядовісгь українців – це ціла низка зимових свят, серед яких виділяється період дванадцятидення з кульмінаційними точками 25 грудня (Різдво), 1 січня (Новий рік) і 6 січня (Хрещення) за старим стилем. Навколо цих дат церковного та громадянського календаря протягом віків склався надзвичайно багатий комплекс звичаєвості. Останній день старого і перший день нового року українці відзначали як свята Меланки (Маланки) і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення, ці дні не мали важливого значення в релігійному календарі, тому в їхній обрядовості майже не помітно церковних мотивів.
Вечір 31 грудня називали щедрим, або багатим, до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж вдавалися до різноманітних магічних ритуалів. Наприклад, господар підходив з сокирою до дерева, звертаючись до нього: "Як уродиш – не зрубаю, як не вродиш – зрубаю" – і тричі легенько торкався сокирою стовбура. Наслідком цих дій мав бути рясний урожай фруктів. Щоб улітку позбутися гусені, тричі оббігали садок босоніж тощо.
Побутували численні новорічні прикмети й ворожіння. На Полтавщині у новорічну ніч дивилися на хмари: якщо вони йшли з півдня, вірили, що буде врожай на ярину, якщо з півночі – на озимину. Тієї ж ночі намагалися дізнатися, які зернові будуть найбільш урожайними наступного року. Для цього надворі лишали пучечки пшениці, жита, ячменю, вівса та ін. Вважалося, що краще вродить та культура, на яку впав іній. Яскраво ігровий характер мали ворожіння про шлюб.
Специфічними складовими традиційного українського новоріччя були величальні обходи й поздоровлення (щедрування, засівання), рітуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками ("Маланка", "Коза") та ін. Деякі з них широко побутують й донині.
В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Дідух символізував спільного предка.
Кожна епоха несе в собі свої закони та протиріччя. Якщо ці протиріччя дуже загострюються, виникають спочатку великі конфлікти, які можуть перерости у великі війни. Та чи потрібно це людству, яке й так вже підірвало свої сили повсякчасними чварами та конфліктами? Я гадаю, що зовсім не потрібно, адже це може призвести до знищення людства взагалі, а також до загибелі нашої планети Земля.
З давніх-давен чоловіки воювали: за жінок, за територію, за здобич. Та й тепер нічого не змінилося. Тільки воюють не лише за жінок, а й за владу, за гроші. Стають усе жорстокішими серця, страшнішою зброя. Люди прагнуть бути володарями світу, забуваючи про любов, справедливість, добро. А взагалі чи можливо жити за законами добра, даруючи любов усім людям, а найбільше дітям та убогим, знедоленим?
Зараз, здається, ми повертаємось до тих законів, що їх проголошено у Біблії. Але це роблять не усі люди. Більшість, як і раніше, намагається утвердитися за до насильства, бійок, війн. Вони прагнуть стати вищими за усіх, отримувати більше від усіх, бути кращими за усіх. Звідси і йдуть різноманітні війни, які є лише спробами впливових людей поділити світ між собою. Мені здається, коли люди зрозуміють, що ділити його зовсім не потрібно, що кожен народ має жити так, як йому подобається. Щезнуть війни, які майже кожного року виникають під якимись зовсім незрозумілими привидами, зменшиться насильство. Світ стане кращим.
Насильство ж буде існувати, доки на екранах наших телевізорів будуть демонструватися боєвики, де насильство зведене до культу поведінки. Дивлячись ці побоїська, хлопці прагнутимуть бути схожими на "крутих" чоловіків, які одним ударом можуть вбити людину. Крім цього, "підігрівають" нестабільні умови нашого життя, коли люди знаходяться у стані постійної кризи, постійного психічного зриву. Ось і ростуть маленькі "круті" хлопці, перетворюючись з часом на великих насильників та злодіїв. Якщо подивитися та прислухатися до розмов маленьких дітлахів, то можна почути, з яким захопленням вони розповідають один одному про події якогось боєвика або про бої без правил, що вони дивились по телебаченню. Та ще й вдома батьки весь час сваряться від того, що не вистачає грошей на необхідне. Звідси й починається шлях до озлоблення малих сердець.
